Читать «Чарівник Країни Оз» онлайн - страница 45

— Так, справді, — відповіла вона. — Я вихлюпнула на неї відро води, й вона розтанула в мене на очах — тільки калюжа лишилася!

— Ти ба, — здивувався голос. — Як просто і швидко! Що ж, гаразд, приходьте до мене завтра, я мушу все це обміркувати.

— Ви мали задосить часу, щоб усе це обміркувати, — сердито промовив Бляшаний Лісоруб.

— І далі чекати — нема дурних, — докинув Страшило.

— Ви ж пообіцяли — то виконуйте, будь ласка! — вигукнула Дороті.

А Лев вирішив, що чарівника не завадить настрахати, і ревнув так голосно й люто, що нажаханий То-то метнувся від нього вбік, налетів на ширму, яка стояла в кутку, й повалив її. Коли ширма впала на підлогу, всі подивилися туди і здивувались так, як ще, мабуть, зроду не дивувалися. В кутку, що досі був затулений ширмою, стояв лисий чоловічок із зморшкуватим обличчям, витріщаючись на них не менш здивовано, ніж вони на нього. Першим опам’ятався Бляшаний Лісоруб.

— Ти хто такий? — вигукнув він і, піднісши сокиру, кинувся до чоловічка.

— Я Оз, великий і грізний, — тремтячим голосом відповів той. — Тільки не бийте мене, благаю вас, я зроблю все-все, що ви скажете!

Наші мандрівники розгублено й розчаровано втупилися в нього.

— Я гадала, Оз — це велика Голова, — порушила, нарешті, мовчанку Дороті.

— А я гадав, Оз — це прекрасна Фея, — сказав Страшило.

— А я гадав, Оз — це потворний Звір, — додав Бляшаний Лісоруб.

— А я гадав, Оз — це Вогняна Куля! — вигукнув Лев.

— І всі ви помилялися, — опустив очі чоловічок. — То я прикидався.

— Прикидався?! — обурилась Дороті. — Хіба ви не великий чарівник?

— Тихше, голубонько, — попросив він. — Якщо вас хтось почує — я пропав. Мене тільки вважають великим чарівником.

— А насправді?

— А насправді, голубонько, я ніякий не чарівник, а звичайнісінька людина.

— Ви звичайнісінький шахрай — ось ви хто, — з докором сказав Страшило.

— Атож, атож! — вигукнув чоловічок, потираючи руки так, наче це прізвисько сподобалося йому. — Я шахрай!

— Але ж це жахливо, — сказав Бляшаний Лісоруб. — Хто дасть мені серце?

— А мені — сміливість? — підхопив Лев.

— А мені — розум? — схлипнув Страшило, витираючи рукавом сльози.

— Ах, любі мої друзі, то все дрібниці, — відповів їм Оз. — Подумайте краще про мене, про ту страшну халепу, в яку я попаду, якщо мене викриють мої піддані!

— Хіба ніхто більше не знає, що ви шахрай? — спитала Дороті.

— Ніхто, крім вас чотирьох — і мене, — відповів Оз. — Я так довго дурив усіх! Уже навіть гадав, що мене ніхто ніколи не викриє! Ох, я зробив величезну помилку, пустивши вас до тронної зали. Жоден із підданих не бачив мене таким, як бачите ви, і через те всі вони вірять, що я могутній і грізний.

— Але я не розумію, — зачудовано сказала Дороті. — Я ж бачила вас у вигляді великої Голови! Як же це пояснити?

— О, то був один із моїх фокусів, — відповів Оз. — Ходімо, я вам щось покажу, і ви все зрозумієте.

Він завів їх до комірки за тронною залою й тицьнув пальцем у куток. Там лежала зроблена з пап’є-маше голова з підмальованим обличчям.

— Я підвішував її на дроті зі стелі, — пояснив Оз, — а сам ставав за ширмою, смикав за ниточки, — і очі розплющувались, а уста розтулялися.