Читать «Чарівник Країни Оз» онлайн - страница 30

Очі тричі моргнули, втупилися в стелю, потім у підлогу, оббігли поглядом стіни, а тоді знову вп’ялися в Дороті, й вона почула:

— Чому ти звертаєшся саме до мене?

— Тому що ви всемогутній. Тому що ви великий чарівник, а я маленька безпорадна дівчинка.

— Але ти спромоглася вбити Лиху Відьму Сходу, — сказав Оз.

— Ні, це сталося само собою, — щиро відповіла Дороті. — Я не збиралася її вбивати.

— Гаразд, ось тобі моя відповідь, — промовила Голова. — Не сподівайся, що я поверну тебе до Канзасу просто так, за спасибі. У нашій країні нічого не робиться задарма. Отже, перше ніж я витрачу на тебе свою чарівну силу, тобі доведеться зробити щось для мене.

— А що саме ви хочете? — спитала дівчинка.

— Убий Лиху Відьму Заходу, — відповів Оз.

— Ні, що завгодно, тільки не вбивати! — жахнулася Дороті.

— Ти вбила Відьму Сходу, і в країні залишилася тепер одна-єдина Лиха Відьма; тільки-но ти прийдеш і скажеш, що її теж не існує, — я поверну тебе до Канзасу. Але не раніше.

Від розчарування дівчинка заплакала, а Голова майже благально закліпала очима, ніби хотіла сказати: «Не плач, я знаю, що ти виконаєш мою умову».

— Я зроду нікого з власної волі не вбивала, — схлипуючи, проказала Дороті. — Та якби й хотіла вбити — що я проти Лихої Відьми? Якщо ви, великий і грізний, не годні розправитися з нею самі, то що можу зробити я?

— Не знаю, не знаю, — відповіла Голова. — Але слова свого я не міняю, й доки Лиха Відьма не згине, не бачити тобі тітоньки Ем і дядечка Генрі. Пам’ятай, що Відьма ця лиха — страшенно лиха, — і той, хто її вб’є, зробить добру справу. А тепер іди й до мене більше не з’являйся, поки не виконаєш моєї умови.

Засмучена Дороті вийшла з тронної зали. Лев, Страшило й Бляшаний Лісоруб, які нетерпеливо чекали на неї, хором запитали, що сказав великий Оз.

— Моя справа безнадійна, — сумно відповіла Дороті. — Він сказав, що поверне мене додому тільки тоді, як я вб’ю Лиху Відьму Заходу. А мені цього, звісно, ніколи не зробити.

Розповідь Дороті прикро вразила її друзів, та нічим зарадити їй вони не могли. Отож дівчинка пішла до своєї кімнати, впала на ліжко й, наплакавшись, заснула.

Наступного ранку солдат іа зеленою бородою постукав у двері Страшилової кімнати й оголосив:

— Великий Оз готовий прийняти вас!

Солдат провів Страшила до дверей тронної зали, і коли той зайшов до неї, то побачив на смарагдовому троні прекрасну зеленокосу Фею в зеленавому серпанковому вбранні й діамантовій короні. Фея була крилата, її легкі, сліпучо-яскраві крила тріпотіли від найменшого подиху вітерця.

Страшило вклонився Феї з усією чемністю, на яку був здатний, і Фея, ласкаво всміхнувшись, промовила:

— Я Оз, великий і грізний. Хто ти й що привело тебе до мене?

Страшило, пам’ятаючи розповідь Дороті, сподівався побачити величезну Голову і спершу, ясна річ, розгубився, але швидко опанував себе.

— Я Страшило, опудало, напхане соломою. Я не маю мозку і прийшов до вас благати: замініть у моїй голові солому на мозок, щоб я став таким же мудрим, як усі ваші піддані!