Читать «Чарівник Країни Оз» онлайн - страница 31

— Чого ти звертаєшся саме до мене? — спитав Оз.

— Того, що ви мудрий і могутній, ніхто, крім вас, не може зарадити мені.

— Я ніколи не роблю послуг задарма. Отож вислухай мою умову: якщо ти вб’єш Лиху Відьму Заходу, я так щедро наділю тебе мозком, що ти станеш у Країні Оз наймудрішим.

— То ви ж уже доручили це Дороті! — здивувався Страшило.

— Мене не обходить, хто саме вб’є ту відьму. Але поки вона жива, ти матимеш тільки солому в голові! А тепер іди й до мене більше не з’являйся, поки не виконаєш моєї умови.

Засмучений Страшило повернувся до своїх друзів і переповів їм Озові слова. Дороті здивувалася, почувши, що великий чарівник з’явився перед Страшилом у подобі прекрасної Феї. А Страшило гірко зауважив:

— Хоч ця Фея й прекрасна, серця в неї немає. А їй воно потрібне, по-моєму, ще більше, ніж Бляшаному Лісорубові.

Наступного ранку солдат із зеленою бородою постукав у двері Лісорубової кімнати й оголосив:

— Великий Оз готовий прийняти вас!

Йдучи за солдатом до тронної зали, Лісоруб думав, хто з ним розмовлятиме — Голова чи прекрасна Фея. «Звісно, краще б переговорити з Феєю, — міркував він. — Голова навряд чи дасть мені серце: вона сама не має його, тож і мені не може поспівчувати. А от у прекрасної Феї я б його випрохав, недарма ж кажуть, що феї — найдобріші створіння в світі».

Проте, увійшовши до тронної зали, Лісоруб побачив не Голову й не Фею: цього разу Оз обернувся на потворного Звіра. Звір був завбільшки як слон, і здавалося, що зелений трон під його вагою от-от розвалиться. Ну й страховисько ж сиділо перед Лісорубом! Голова як у носорога, але замість двох очей цілих п’ятеро. А ще п’ятеро довгих рук і довгих ніг. І все тіло цього чудовиська — такого потворного, що потворніше годі було й уявити, — вкривала густа шерсть. Щиро кажучи, в цю мить Бляшаний Лісоруб мусив би радіти, що не має серця, бо якби мав — воно з переляку вискочило б у нього з грудей. Але Лісоруб весь був із бляхи, тому він зовсім не злякався чудовиська, а тільки відчув глибоке розчарування.

— Я Оз, великий і грізний, — оглушливо загарчав Звір. — Хто ти й що привело тебе до мене?

— Я Лісоруб, зроблений із бляхи. Через те я не маю серця й не можу любити. Благаю вас, дайте мені серце, щоб я став таким, як усі люди!

— Чому ти звертаєшся саме до мене? — спитав Звір.

— Тому що тільки ви, найдобріший із чародіїв, можете задовольнити моє прохання.

У відповідь на це Оз пробуркотів:

— Якщо ти справді хочеш мати серце — зароби його.

— Як саме? — спитав Лісоруб.

— Допоможи Дороті порішити Лиху Відьму Заходу, — відповів Звір. — Коли Відьма накладе головою, приходь до мене, і я дам тобі найдобріше і найвелелюбніше серце в Країні Оз.

Довелося й Бляшаному Лісорубові вертатися ні з чим до своїх товаришів. Вислухавши розповідь про потворного Звіра, вони не могли надивуватися з уміння великого чарівника міняти свою подобу, а Лев з цього приводу зауважив:

— Якщо я побачу на троні Звіра, то ревну так, що він злякається і з переляку зробить усе, що я зажадаю. Якщо це буде прекрасна Фея, я вдам, ніби хочу напасти на неї, і тим примушу вдовольнити моє прохання. Якщо ж на троні сидітиме ота велика Голова, то я їй не заздрю: скину лапою на підлогу й почну ганяти, як м’яча, доки вона не пообіцяє виконати все, що нам треба. Отож не засмучуйтесь, любі мої, ми свого ще доможемося!