Читать «Чарівник Країни Оз» онлайн - страница 28

Солдат зник надовго, а коли, нарешті, повернувся, Дороті спитала в нього:

— Ви бачили Оза?

— Та ні, — відповів солдат. — Я його зроду не бачив. Але я переповів йому ваше прохання, — він вислухав мене, сидячи, як завжди, за ширмою, й сказав, що прийме вас, але з умовою: кожного окремо й не більше як одного на день. Тому вам доведеться залишитись у палаці на кілька днів. Мені велено розпорядитися, щоб вас провели до кімнат, де ви могли б відпочити з дороги.

— Дякую за гостинність, — сказала дівчинка. Солдат свиснув у зелений сюрчок, і до зали тої ж миті ввійшла дівчина в гарному платтячку із зеленого шовку. Очі й коси в дівчини були приємного зеленого кольору. Низько вклонившись Дороті, вона промовила:

— Прошу йти за мною, я покажу вам вашу кімнату.

Дороті попрощалась зі своїми друзями, взяла на руки Тото, пройшла разом із зеленою дівчиною сімома коридорами, зійшла на третій поверх і опинилася в кімнаті, що виходила вікнами на площу. Ох і гарненька ж то була кімнатка! В одному її кутку стояло зручне ліжко з пуховою периною, заслане зеленою шовковою білизною й прикрите зеленим оксамитовим покривалом. З маленького фонтана посеред кімнати струменіли в різьблену чашу із зеленого мармуру зелені парфуми. Прекрасні зелені квіти прикрашали підвіконня, а на стіні висіла полиця із зеленими книжками. Згодом Дороті переглянула ті книжки — що не сторінка, то чудернацький зелений малюнок, і такий кумедний, що просто неможливо не всміхнутися…

У шафі було повнісінько зелених платтів — шовкових, атласних, оксамитових — і всі до одного якраз на Дороті.

— Будь ласка, почувайтеся тут як удома, — сказала зелена дівчина. — А коли щось буде потрібно — шарпніть за дзвоник. Завтра вранці я відведу вас до Оза. Попрощавшись із Дороті, вона розвела по кімнатах її супутників. Кожному дісталося чудове помешкання в найкращій частині палацу.

Страшило, звичайно, не оцінив цієї гостинності: опинившись на самоті в своїй кімнаті, він завмер біля дверей, на тому місці, де покоївка залишила його, і простовбичив так цілу ніч, дожидаючи ранку. Лягати йому не було сенсу, бо відпочинку він не потребував, та й намальовані очі не заплющувалися. Тим-то до самого ранку, не помічаючи казкової краси свого помешкання, він не відводив погляду від павучка, який плів павутину в кутку під стелею.

Бляшаний Лісоруб ліг у ліжко за звичкою, яка збереглася від тих часів, коли він був людиною з плоті й крові; але спати він теж не міг, а тому всю ніч поскрипував суглобами, щоб вони, бува, не заіржавіли.

Лев, звісно, волів би провести ніч у лісі, на купі сухого листя, а не в чотирьох стінах зачиненої кімнати. Але він вирішив, що це випробування — не найстрашніше, можна і перетерпіти, а тому, не гаючи часу, стрибнув на ліжко, скрутився калачиком, мов великий кіт, і за хвилину заснув.

Наступного ранку, після того, як Дороті поснідала, по неї прийшла зелена покоївка. Спершу вона допомогла дівчинці вибрати найгарніше платтячко — із зеленої парчі. Поверх нього Дороті надягла зелений шовковий фартушок, потім пов’язала Тото на шию зелену стрічку — і вони вирушили до тронної зали великого Оза.