Читать «Чарівник Країни Оз» онлайн - страница 26

Тут господиня запросила їх до столу, й вони сіли вечеряти. Дороті з’їла цілу тарілку вівсяної каші, а потім іще й яєчню зі смачнющим білим хлібом. Лев полизав трохи каші, але вона йому явно не смакувала: він зауважив, що страва ця наготовлена з вівса, а овес, мовляв, їдять не леви, а коні. Страшило з Бляшаним Лісорубом, ясна річ, ні до чого не доторкнулись. А Тото з’їв усього потроху, але наївся досхочу, радіючи своєму собачому щастю — такій несподіваній і такій смачній вечері.

Потім господиня постелила Дороті ліжко. Тото вмостився біля нього, а Лев — під дверима кімнати, щоб охороняти сон Дороті. Страшило з Бляшаним Лісорубом тихесенько простояли всю ніч у кутку, хоч і не спали.

Наступного ранку, тільки-но зійшло сонце, вони вирушили в дорогу й незабаром побачили попереду прекрасне зелене сяйво.

— Це вже, мабуть, Смарагдове Місто, — сказала Дороті.

Що ближче вони підходили, то яскравішим ставало зелене сяйво, і здавалося, що от-от вони досягнуть мети своєї подорожі. Але сонце підбилося високо над обрієм, перше ніж вони підійшли нарешті до муру, що оточував місто. Мур цей був високий і грубезний, а колір мав яскраво-зелений.

Жовтий цегляний шлях упирався у велику браму, всіяну смарагдами. Коштовні камінці сяяли на сонці так яскраво, що навіть намальованим Страшиловим очам боляче було на них дивитися.

Побачивши біля брами дзвінок, Дороті смикнула за шворочку. Почувся срібноголосий дзенькіт, високі стулки брами поволі розчинилися, і мандрівники, пройшовши досередини, опинились у вартівні з високою склепінчастою стелею. Стіни кімнати були всуціль укриті блискотливими смарагдами.

Зустрів їх чоловічок, на зріст не вищий від звичайного жувача. Вдягнений він був у все зелене, і навіть шкіра його мала зеленкуватий відтінок. Чоловічок стояв біля великої зеленої скрині.

Привітавши мандрівників, він спитав:

— Що привело вас до Смарагдового Міста?

— Ми хочемо зустрітися з великим Озом, — відповіла Дороті.

Ця відповідь так здивувала вартового, що він аж сів. Минуло кілька хвилин, перше ніж він здобувся на слово:

— Уже багато років ніхто не приходив проситися на прийом до великого Оза. Зважте на те, що він могутній і грізний, тож якщо вас привела сюди просто цікавість чи дріб’язкова справа — краще не турбуйте його, не заважайте мудрому плинові його думок: розсердившись, великий чарівник просто зітре вас на порох.

— Нас привела не просто цікавість, і справа наша не дріб’язкова, а вельми поважна, — відповів Страшило. — А крім того, нам казали, що Оз — добрий чарівник.

— Так, він добрий, — кивнув головою зелений чоловічок. — І Смарагдовим Містом він править мудро і справедливо. Але з людьми нечесними і з тими, хто заважає йому всілякими дурницями, він розправляється нещадно. Через те ніхто й не наважується проситися до нього на прийом. Я Вартовий міської брами, тож якщо ви наполягаєте на зустрічі, мій обов’язок — відвести вас до палацу. Але спершу вам доведеться надіти окуляри.

— Чому? — здивувалася Дороті.