Читать «Заручені» онлайн - страница 403

— Але ж, падре Крістофоро! — мовив Ренцо.— Лючія мала стати мені дружиною,— адже вам відомо, як нас розлучили. Я вже двадцять місяців страждаю і терплю; я добувся сюди, зазнаючи багатьох небезпек, гірших одна від одної... і ось тепер...

— Не знаю, що тобі й сказати,— знов озвався чернець, скоріше даючи відповідь на свої думки, аніж на юнакові слова.— Ти йдеш із добрим наміром, і дай боже, щоб усі, кому вільно заходити туди, поводилися там так, як, сподіваюся, поводитимешся ти... Безперечно, господь, благословляючи цю твою постійність, твою вірність у коханні, наполегливість у пошуках тієї, яку він послав тобі, господь — суворіший, але й справедливіший од людей, не звинуватить тебе в тому, що ти вдавався до не зовсім пристойних засобів, розшукуючи її. Пам'ятай тільки про одне: за твоє поводження в тому місці ми обидва перед людьми, можливо, й не відповідатимемо, але перед богом — безперечно. Ходи за мною.

Мовивши це, падре Крістофоро підвівся, а за ним — Ренцо, який, уважно слухаючи його, все ж подумки вирішив не казати про Лючіїну обітницю. «Якщо він дізнається про неї,— подумав Ренцо,— то, певна річ, поставить переді мною нові перешкоди. Якщо я знайду Лючію, тоді ми матимемо час поговорити про це; або ж... то не варто тоді й згадувати».

Вивівши юнака на поріг куреня, чернець заговорив знову:

— Послухай, наш падре Феліче,— він тут за начальника лазарету,— відводить сьогодні на карантин до іншого місця тих небагатьох, які поодужували від чуми. Бачиш он ту церкву посередині? — І, піднявши схудлу тремтячу руку, він показав на дзвіницю, що вимальовувалася ліворуч у каламутному повітрі, вивишаючись над злиденними куренями, потім провадив далі: — Вони тепер збираються там, біля церкви, щоб вирушити процесією з тих воріт, через які ти, мабуть, зайшов.

— Ага, розумію, то ось чому вони так старанно розчищали дорогу. 

— Атож. І ти, напевно, чув удари дзвона?

— Чув один удар.

— То був другий. Після третього всі вже зберуться, падре Феліче звернеться до них із коротким словом, а тоді вирушить з усіма в дорогу. Коли зачуєш удар дзвона, йди туди. Постарайся стати позаду цих людей, край дороги, звідки, нікому не заважаючи й залишаючись непоміченим, ти зможеш побачити всіх, хто йтиме мимо. І дивись... пильно дивись... чи немає її там. Якщо господь не зволив, щоб вона виявилася там, то онде той бік,— і він підняв руку на крило будівлі, яка стояла перед ними,— той бік будівлі і частину прилеглої до неї території призначено для жінок. Ти побачиш частокіл, що відокремлює те місце від цього, але він де-не-де уривається, і в ньому є також лазівки, тож тобі неважко буде пробратися туди. А коли вже опинився всередині, то там, певно, ніхто тобі нічого не скаже, якщо ти не зробиш нічого, що могло б кинути на тебе підозру. Проте коли перед тобою виникне якась перешкода, то скажи, що падре Крістофоро з *** знає тебе й ручається за тебе. Шукай її там. Шукай з надією і... з покорою. Пам'ятай, що ти прийшов сюди шукати не дрібницю: ти шукаєш живу людину в чумному лазареті! Чи знаєш ти, скільки на моїх очах повмирало нещасних тутешніх мешканців? Скільки людей при мені винесено звідси, і як мало вийшло своїми ногами! Іди, готовий на всяку жертву...