Читать «Злий» онлайн - страница 92

— Тимчасом, пане Юліуше, — промовив голос з-за піднятого коміра, — до побачення і дякую вам.

— Чекаю швидкого побачення. — поспіхом відповів Калодонт. — Буду чекати на вас, пане… — додав він швидко, з раптовим хвилюванням.

* * *

Через три дні після цієї зустрічі, о четвертій годині дня,

коли юрби людей, що залишали контори й установи, затопили площу Тшех Кшижи, перед кіоском Юліуша Калодонта зупинилося двоє невідомих. Саме привезли денні випуски газет, і Юліуш Калодонт вправним рухом видавав газети та відповідав на чемні привітання постійних клієнтів. Раптом квітневий ясний день за вітриною померкнув і кіоск наповнився мороком. Калодонт здивовано підняв голову і побачив перед собою за шибкою таке високе могутнє тіло, що зіграти роль хмари його власникові було зовсім не важко. На тлі цієї «хмари» стояв молодий чоловік у формі автобусного шофера, з підв'язаною рукою.

Калодонт в першу хвилину оторопів, але за мить спитав на диво багатозначним тоном:

— Чим можу служити вам, панове?

— Чи не могли б ми поговорити з паном Юліушем Ка-лодонтом? — спитав чоловік-гора трохи тремтячим голосом.

— Я саме чекаю вас, панове, — з гідністю відповів Юліуш Калодонт. Тут він засунув шибку вітрини й старанно замкнув кіоск, незважаючи на протести численної юрби клієнтів.

Коротко кинувши: «Особисті справи!» у відповідь на протести, він рушив до Центрального парку разом з велетнем, обличчя якого нагадувало місяць уповні, та елегантним шофером з барвистим шарфом на шиї.

— Ми хотіли з вами поговорити, — з притиском промовив молодий шофер.

— Я знаю про це, — ще з більшим притиском відповів Калодонт. — Лише три дні тому ми говорили про вас, панове. Мій друг повідомив мене, що ви, так би мовити, відповідаєте певним… вимогам і просив, щоб я з вами з'ясував деякі речі.

Калодонт підкрутив звислі, мов у сома, вуса, поправив кашкета й міцно стиснув ціпка. Його супутники злегка відсторонилися від нього, з належною пошаною. Бадьорий дідуган говорив про те ось таким тоном. Це було щось нове, зовсім несподіване. І тому, коли всі троє посідали на самотній лаві у порожній алеї, трохи нижче старого палацу, де перед листопадовим повстанням збиралася славнозвісна масонська ложа — авторитет Юліуша Калодонта був незаперечний.

Після півгодинної розмови Фридерик Компот і Евгеніуш Шмігло переконались, що інтимність — надто стерте, бліде й скупе поняття для визначення відносин Калодонта з таємничим героєм, який майже врятував їм життя і здавався істотою тільки напівреальною. Нарешті обоє підвелися і з належною пошаною провели Калодонта аж до кіоска.

Юліуш Калодонт сів на м'яку подушечку свого стільця і зітхнув майже з блаженним полегшенням. Він знов видавав «Експрес вєчорни», «Свєрщика» та «Пломичек», але думки його були далеко. Отож, коли в прямокутнику вітрини з'явилася тоненька струнка постать Марти й усміх її осяяв квітневий день навколо кіоска, Калодонт уперше за весь час їх знайомства не відповів Марті усміхом.

— Добривечір, — обізвався він суворо й серйозно. — Добре, що ви прийшли, панно Марто. Я мушу з вами поговорити.