Читать «Злий» онлайн - страница 68

— Ходім, Бобусю, — покликав він, знімаючи плащ з вішалки на дверях. Крушина встав з тапчана і витер укривалом пил з черевиків.

— Звідки в тебе такий плащ? — спитав він, підходячи до Метеора.

— Дістав, — всміхнувся Метеор. — Подобається тобі?

— Як ти думаєш, добрий буде на мене? — спитав Крушина із стримуваним прагненням в голосі.

— Поміряй, Бобусю, — запропонував Метеор. Вони були однакові на зріст, але з Крушини могло вийти принаймні двоє Метеорів.

— Мов шитий на тебе, — заявив Метеор, схвально придивляючись до Крушини.

— Справді, — Крушина бачив у дзеркалі, що плащ лежить на ньому бездоганно. — Скільки?

— Тисяча шістсот, — відповів Метеор стримано.

— Ти, свиняче рило, — обізвався Роберт з меланхолійним докором. — Це ти з мене хочеш тисячу шістсот?

— Не хочеш — не треба, — без гніву відповів Метеор. — Саме з тебе, Бобусю, я хочу тисячу шістсот, з усякого іншого візьму дві.

— Ну, бери, бери, хамська мордо!

Крушина скинув плащ і жбурнув на стілець. Метеор одяг його і задоволено подивився в дзеркало.

— Що? — спитав він, — добре пошитий?

— Метеоре, — промовив Крушина з гірким докором, — у мене немає весняного плаща. Сьогодні дам тобі кусок за ці лахи. Де в тебе совість брати тисячу шістсот за таке вітчизняне шмаття?

— Це не вітчизняний, дурню, — відповів Метеор холодно. — Що ти розумієш? Це чеський. Чеський поплін. Подвійний.

Крушина підняв полу плаща і кілька хвилин м'яв її в пальцях.

— Дурна мова, — заявив він за хвилину, — це варшавське шмаття. Чеський… Теж вигадки! — і зараз же додав: — Тисячу двісті, сьогодні на руки! Згода?

— Як тобі не подобається, нема про що говорити, — відповів Метеор. — Дуже мені треба умовляти тебе, що це чеський товар? Не віриш — не треба.

Він приязно нахилився до Крушини:

— Бобусю, зрозумій, я ж не можу взяти менше, ніж заплатив сам. Зрозумій, дорогий хлопче: тисяча чотириста — моє останнє слово. Нічого на тобі не хочу заробити, кий мені в око, коли брешу…

— Добре, — зітхнув Крушина, — скидай.

— Хвилинку, — зупинив Метеор, — не поспішай, друже. Все одно в тебе немає з собою валюти. Принеси гроші до «Лайконика» — і візьмеш плащ.

— Хлопчику, — з кривим усміхом спитав Крушина, — ти ще хочеш його сьогодні носити? Мій плащ?

— Точно, вгадав, — холодно глянув на нього Метеор. — Він ще не твій — це, по-перше; а по-друге, раджу тобі поквапитись, бо якщо трапиться клієнт з монетою, то май на увазі, продам його на місці за дві, і щоб ти потім не був у претензії.

— Гаразд, — згодився Крушина, — за годину буду в «Лайконику».

— Ну ходім, бо я спізнюся.

На розі Мокотовської і Вільчої вони подали один одному руки.

— Ага! — згадав Крушина, — зовсім забув, чого йшов до тебе. Меринос хоче бачити Зільберштейна, а цього вошивця не можна спіймати телефоном. Ніколи його нема в конторі. Меринос казав, щоб ти привів, добре?

— Буде зроблено, — відповів Метеор.

До цієї маленької кав'ярні заходили просто з вулиці; вона швидше схожа була на продуктову крамничку.

Тіснота і низенькі стільчики, на яких відвідувач сидів, паче в кухні в сусідів, створювали надзвичайно затишну атмосферу для балачок. Отож нічого дивного, що «Лайконик» був найбільшою у Варшаві кузнею пліток.