Читать «Злий» онлайн - страница 63

— Що ти! — буркнув кравець, — зовсім здурів? На новісінький товар брудним задом!

— Заткни пащу, Ткачику, — знесилено мовив Мето. — Мене сьогодні вже ніхто не злякає…

Ткачик глянув на нього й замовк. Мето важко підвівся, скинув пальто, жбурнув у куток і почав роздягатись. Стягнув двобортний поганенький піджачок і штани й знову сів на ліжко.

— На тобі. Чисть і прасуй, — жбурнув він Ткачикові одіж. — А потім пальто…

— Що сталося? — спитав Ткачик.

Мето нерухомо сидів на ліжку в трусах, у світері й мовчав. Шапочка його зсунулася на синє страшне обличчя. Ткачик глянув на підмайстра:

— Гуля! Холера на твою голову! Бачиш штани пана Мето?

Гуля схопив штани і прошепелявив:

— Вже роблю, пане шефе!

Залунав дзвоник, Гуля пішов відчинити. За хвилину до кухні зайшов невисокий, міцно збудований блондин з широким рожевим обличчям; він був без пальта й без шапки, зіщулений, змерзлий і явно під чаркою.

— З самого ранку хоровод, — буркнув Ткачик. — Спершу цей, — ткнув він пальцем у Мето, — привид в опері…

Мето не ворухнувся. Блондин з зацікавленням нахилився над ним.

— Мордочка! — здивувався він. — Мето! Коханий хлопче… У-у-ух, яке личенько! Хто ж це тебе так відполірував?

Мето відповів:

— Мотай звідси, — і знову заглибився в своє тупе мовчання. Блондин сів поруч. Гуля накинув куртку й вийшов. За дверима стояв високий хлопець, що саме збирався подзвонити.

— День добрий, пане Мехцінський, — мовив Гуля і двома стрибками збіг униз.

Мехцінський відчинив двері до кухні.

— Як ся маєш? — привітав він Ткачика, подаючи йому руку. — Готове?

— Готове! Готове! — перекривив Ткачик. — Як може бути готове, коли з самого ранку ремонт. — І показав на дві постаті, що сиділи на ліжку. Мехцінський свиснув від подиву, побачивши Мето:

— Оце так краса! Зразкова робота. Хто це тебе так обробив?

Мето не відповів.

— Вже півгодини отак сидить і мовчить, — буркнув Ткачик.

— Цигарку! — обізвався раптом Мето. — Дай-но, котрий, цигарку!

Залунав дзвінок.

— Це Гуля, — промовив Ткачик, — іди, Морице, відчини.

Мориц вийшов і за хвилину повернувся з Робертом Крушиною.

Крушина подав усім руку і сів поруч з Ткачиком, на столі.

— Що сталося? — спитав він у Мето.

— Не знаю, — тупо відповів той.

— Він що, під мухою? — спитав Крушина в Ткачика.

— Холера його знає, — знизав плечима Ткачик, — сидить отак вже з годину.

— Дай йому спокій! — наказав Мехцінський. — Десь набрався, його й відлупцювали. Прочумається.

— Ну й колекція, — поглузував Крушина. — Справжні моделі… Досить цього блазенства! — додав він гостро. — Співай, Мето, що і як? Де Ірись? Де Манек? Де решта? Я знаю, що ви вчора скандалили на якихось іменинах біля Мокотова.

— Що це мене обходить? — промовив Мето і вже свідомо глянув на присутніх. — Далі грайте без мене. Я пасую.

Він устав, підійшов до крана, відкрутив і жадібно, припав до струменя води. Потім заявив:

— Обійдеться без прасування. Давай штани, Ткачику. Видер піджак з рук Ткачика і натягнув з зусиллям. Тепер він стояв у піджаку й трусах, нерішучий, страшний і смішний.