Читать «Злий» онлайн - страница 293

Нарешті, — сказав поручик Міхал Дзярський, — ми зустрілись.

Він чемним, але владним жестом показав ЗЛОМУ на відчинені дверцята «Сітроена», біля яких стояв сержант Мацєяк. Автомашина коло тротуару і шлях до неї були оточені рядами міліціонерів, за якими вже Юрмився гурт цікавих. ЗЛИЙ мимоволі посміхнувся. Ці заходи обережності тішили його самолюбство. Він мовчки сів до автомашини.

7

Філіп Меринос заднім ходом заїхав на подвір'я. У досить тісній брамі він зігнув буфер, погнув крило і зачепився шасі за камінь на дорозі. Вже в дворі Меринос витяг з-під заднього сидіння жовтий чемодан, замкнув машину і подзвонив до Олімпії Шувар.

Олімпія відчинила, і він, не проронивши й слова, піднявся нагору. У кімнаті було чисто прибрано; м'яке, затишне світло нічної лампочки злегка осявало приємний напівморок. Меринос увімкнув світло вгорі: ніде не було слідів пакування й готувань до від'їзду. Меринос став серед кімнати.

— Що з тобою? Чого в тебе такий вигляд? — прошепотіла Олімпія, обводячи його переляканим поглядом.

І справді Філіп Меринос мав жалюгідний вигляд. Крізь роздертий піджак і сорочку проглядало голе тіло, штани на колінах були пошарпані й вимазані крейдою. Обличчя вкрите густим шаром пилу, по якому брудними патьоками збігали краплі поту.

— Тут майже мільйон злотих, — сказав Меринос, кидаючи на стіл жовтий чемодан. Ці гроші належать нам. Їдеш?

— Зрозумій, Філіпе… — почала Олімпія; сотні слів, питань, сумнівів просилися в неї на язик і, як буває завжди в такі хвилини, вона не знала, з чого почати. Всі старанно приготовані під час самотніх роздумів пояснення й аргументи раптом зникли невідомо куди.

— Ну, що ж, — сказав Меринос, не чекаючи відповіді, — я їду. Мушу їхати. Слухай, Олімпіє, ти дозволиш мені помитись в тебе?

— Як ти можеш питати про це? — кинула Олімпія з гірким докором: в її великих блакитних очах заблищали сльози. Вона пішла до ванної кімнати і відкрутила крани. Голосно задзюрчала вода.

Меринос роздягся і пішов купатись. Олімпія повернулась у кімнату й схилилася над купкою пошматованої одежі. Машинально почала обтрушувати й розгладжувати її. За хвилину вийняла з шафи щітку, голку, нитки й увімкнула електричну праску. Очі в неї знову затуманились слізьми. Незабаром увійшов Меринос, обгорнутий купальним халатом, кинувся на тапчан, закурив. І раптом заснув з запаленою сигаретою в губах: нерви, що стільки годин були напружені до краю, не витримали. Олімпія обережним рухом висмикнула в нього з губ сигарету. Під повіками ще відчувала вона сльози.

«Ось чоловік, якому я дуже потрібна», думала вона.

Через дві години Олімпія легенько торкнулася руки Мериноса.

— Філіпе, — покликала вона пошепки, — пробач, але, можливо, в тебе є якісь важливі справи? Ти так несподівано заснув.

— Що? Як? — Меринос умить прокинувся. За секунду його очі сповнились теплою вдячністю.

— Не нервуйся, — лагідно мовила Олімпія. — Якщо в тебе немає ніяких справ, я постелю тобі, і ти залишишся ночувати.