Читать «Злий» онлайн - страница 292

Внизу панувала напівтемрява. В блідавому світлі захищених сітками лампочок, що висіли по кутках величезних складів, вирізнялися з темряви високі купи одежі, ряди ящиків, рівно розставлені бочки, картонні коробки, коші, плетені корзини. Тут стояли в повітрі комбіновані запахи нового вбрання, нафталіну, фруктів і мила. ЗЛИЙ повільно йшов безкраїми коридорами між запакованими піаніно та великими ящиками з написами: «Обережно! Скло». Рапом він почув шум ліфта, що спускався вниз, і швидко подався назад, намагаючись добігти до виходу з ліфтової клітки; але це було не так просто. Він не міг відразу знайти стежку, щойно прокладену в цьому лабіринті. Шум ліфта затих. Інстинктивно схилившись, ЗЛИЙ причаївся за барикадою з дитячих колясок. Вдалині, у напівтемному проході між стінами з тюків матерії та коробок із взутіям, промайнув насторожений високий силует з револьвером у руці. ЗЛИЙ тихо кинувся вперед, оббіг без найменшого шелесту навколо купи текстильних товарів і звернув праворуч.

— Бах! Бах! Бах! — пролунало три постріли, а потім почувся швидкий тупіт ніг. ЗЛИЙ вскочив у густий ліс щіток для замітання підлоги, що тягнувся під голою підвальною стіною, і, не вагаючись, кинувся в погоню. Ошалілий від страху Меринос ще двічі вистрелив і, важко дихаючи, забувши про всяку обережність, побіг. Ліворуч замаячили залізні ворота складу; Меринос блискавично добіг до них, відсунув залізні засуви, широко, навстіж відчинив ворота й присів біля стулки; револьвер стрибав у нього в руці, немов у нападі істерії. ЗЛИЙ добіг до порожньої площадки біля воріт і побачив над собою ясно осяяний вуличними ліхтарями клаптик неба. Ні хвилини не думаючи, шугнув у ворота й побіг легкими, широкими стрибками. Попереду був похилий в’їзд для вантажних автомашин, що починався з рівня вулиці. ЗЛИЙ вдихнув свіжого повітря і рвонувся вгору. «Вулиця, — незадоволено подумав він, — знову все почнеться спочатку. Але треба довести справу до кінця. Поки не заганяю його на смерть». В цю ж хвилину пін почув позаду гупання — це стрибали на похилий в'їзд люди з автомашин. Озирнувся — міліціонери. Він зупинився і, повільно витираючи жирні від мастила руки об штани, пішов угору. Тут, навпроти в'їзду, на тлі чорного, скляного масиву Центрального універмагу стояв, широко розставивши ноги, щуплий невисокий чоловік.