Читать «Злий» онлайн - страница 288

— Ви бачите он той автомобіль біля Братської? — і Меринос показав пальцем на «Варшаву».

Візник відразу помітив її серед інших машин, що стояли на вулиці.

— Бачу, — мовив він, — чом ні.

— Під'їдьте до отих двох панів, що там стоять, і скажіть: «Там один чоловік вас чекає…» І покажете на цей вхід, — він показав пальцем на вхід до Центрального універмагу.

— А ті пани нічого мені не зроблять? — обережно запитав візник, — бо ж ви знаєте, як тепер.

— Вони ще й зрадіють, — криво посміхнувся Меринос.

— Ну що ж, — філософськи обізвався візник; сховав п'ятдесят злотих до кишені і підбадьорив свого зажуреного коня вигуком: — Вйо-о-о! Вперед!

Меринос зіскочив із приступки й став під стіною, заховавшись за колони біля входу…

…— Почекай, — мовив ЗЛИЙ, звертаючись до Генека, який аж кипів від люті, що хтось подолав його в швидкій їзді, — чекай і нічого не бійся. Він сам дасть про себе знати — така у нього сьогодні тактика.

— Тпру! — вигукнув візник, натягнувши віжки. — Пане, — звернувся він до ЗЛОГО, — ви чогось шукаєте?

— Паняй далі! Биндюжнику! Торбохвате! — закричав Генек з усією погордою варшавського шофера до гужового транспорту, — щоб я тебе тут не бачив, п'янюго!

— А може, це ви того пана шукаєте? — вигукнув візник, показуючи пужалном на вхід до ЦУ; в цю ж мить він так цьвохнув коня, що той кинувся вперед, мов румак під Сомосєррою. — Ось там він! — вигукнув здалека обачний візник.

ЗЛИЙ глянув у вказаному напрямі: у напівмороці входу темніла висока постать, біля вуст блищав вогник сигарети. Побачивши, що ЗЛИЙ помітив його, Меринос скочив у двері ЦУ…

…Меринос пробивався крізь переповнений покупцями зал. ЦУ вже кілька тижнів був на ремонті, продаж товарів відбувався лише в кількох відділах, а кав'ярня на першому і ресторан на сьомому поверхах не працювали. Біля входу безладно лежали заляпані вапном балки, вся фронтова стіна, вздовж якої тяглася платформа кав'ярні, забита була дошками, прохід з поверху на поверх був зашальований. Меринос скочив на приступку ескалатора, в той час як ЗЛИЙ обводив очима зал. Меринос їхав за десять метрів над ним, але прорватись до нього було неможливо. ЗЛИЙ підвів обличчя і посміхнувся; Меринос зблід. На хвилину забув навіть про страх. «Глузує з мене цей труп!» подумав він з люттю; могутні м'язи рук і ніг затремтіли у нього від жадоби розтрощити це до болю ненависне обличчя.

«Невже тут якась пастка? — гарячково обмірковував ЗЛИЙ. — Зрештою, яка різниця? Поїду!»

На шостому поверсі Меринос збіг зі сходів, розштовхуючи людей, йому не можна було гаяти жодної хвилини. Рухи його були несхибні, як у людини, що добре знає дорогу; в голові вже був обміркований до подробиць план. «Он туди, — підказувала йому вправна пам'ять, точно так, як у свій час показував йому директор ЦУ, — он туди. Чудовий корпус! Ідеальний для таких розваг».