Читать «Злий» онлайн - страница 286

Крізь вітрове скло він побачив силует Мериноса.

Льова Зільберштейн швидко підняв сидіння і вкинув жовтий чемодан на старе місце, його пройняв страх — чи встигне він замести сліди своєї розгубленості. Меринос скочив у машину, виїхав на вулицю, сильно натиснув на газ і за секунду шугонув під самісіньким носом синьої «Варшави», пробиваючись навскоси в пряму перспективу Алей. Синя «Варшава» рвонулася вперед, мов оперіщений батогом кінь.

— Що ви робите? — панічно вигукнув Зільберштейн.

— Я вірно роблю, — просопів Меринос, — нічого не бійся.

Уперше за багато годин він подумав про Олімпію. «Поїде! Мусить поїхати, — аж заскреготів він зубами, — хай там що! Я примушу її поїхати! Невже вона не поїде? Тільки ж коли я до неї сьогодні заскочу?» Якась болюча струна забриніла у нього в серці — ледь вловиме почуття гіркої слабості й беззахисності. «Добре… — отямився він, — все повинне скінчитися добре». І раптом Меринос забув на якийсь час про білі очі, що палали за ним в синій «Варшаві».

— Їдьмо за ним, — прошепотів ЗЛИЙ, — я повинен його сьогодні схопити й схоплю, що б там не було. Все одно, де. — Ні на обличчі його, ні в усьому вигляді не було й крихти втоми; він був начинений динамічною, страшною силою. Генек мимоволі торкнувся його плеча, ніби шукаючи для себе нових сил у цьому дотику…

…— Треба відірватись від них, — кинув непевно Льова Зільберштейн, вдивляючись у задню шибку «Гумбера», — доганяють.

— Зараз відірвемось, — запевнив, важко дихаючи, Меринос. Він натиснув на газ, і «Гумбер» з недозволеною швидкістю помчав порожнім у цю пору мостом. Після цього ще збільшив швидкість, пролетів віадуком над алеєю Третього Травня, з пекельною спритністю звернув на Смольну, потім на Нови Свят, знову виїхав на Єрусалимські Алеї і загальмував поблизу Маршалковської. — Слухай, Льово, — обернувся Меринос, — вийди і почекай на мене в «Попелюшці».

— Як? — жахнувся Зільберштейн.

— А так, — рішуче промовив Меринос, — якби ти вмів вести машину, я б залишив тебе. Але ж ти не вмієш. А наша афера вступає у вирішальну фазу, — він витяг з кобури на грудях великий револьвер, зарядив його, загнав патрон у патронник, перевірив запобіжник і поклав револьвер назад у кобуру.

Зім'яте, втомлене обличчя Льови позеленіло.

— Або я, або він, — мовив Меринос ясним, веселим голосом, яким читають дітям байки.

— А гроші? А чемодан? — зірвалось у Льови з порепаних від лихоманки губ.

Меринос посміхнувся:

— Льово, любий, не бійся. От побачиш, все буде гаразд. Почекаєш мене в «Попелюшці». Зрозумій, ти за ці кляті два дні знесилився, почуваєш себе погано, я ж не можу залишити тебе самого з такою сумою грошей. Якби ти вів машину, тоді інша річ. Я б залишив її на тебе разом з грішми, бо вірю тобі, знаю, що ти почекав би мене.

— Це правда, — несподівано згодився Зільберштейн. Меринос спідлоба глянув на нього: він вважав свою аргументацію настільки малопереконливою, що раптова капітуляція Зільберштейна здалась йому чимось надзвичайно підозрілим. Зільберштейн натиснув на ручку й незграбно виліз з машини, став на тротуарі. М'язи й суглоби в нього заклякли й задерев'яніли. Він захитався, випростався і попрямував широкою проїжджою частиною вулиці, мов лунатик, не звертаючи уваги на машини. Оливковий «Гумбер» повільно рушив з місця і звернув праворуч, на Маршалковську. Льова Зільберштейн став на краю тротуару, заточився, простяг уперед руки й пронизливо закричав вслід лімузину, що зник за поворотом: