Читать «Злий» онлайн - страница 268
Леопольд Тирманд
Обережно, з надзвичайною делікатністю, зважуючи в думці кожен міліметр руху, він вирішив перевірити кишені піджака. Помаленьку, готовий щохвилини відсмикнути назад руку, засунув її у кишеню. Обидва тюбики спокійнісінько лежали на місці. «Дивно, — подумав Дробняк, пригадуючи всі недавні насильства над своєю особою, — справді, дивно! Мене кидали на всі боки, били й штовхали, я довго падав униз, у якусь таємничу штольню, і… тюбики не вибухнули! Дивно!» Він ледве ворухнувся, болісно застогнав і сів: немилосердно боліли побиті кістки. Та, незважаючи на це, Дробняк повернувся набік і поповз: під долонями і коліньми він відчував нерівну, засмічену, не встелену дошками підлогу, на якій було повно камінців і великих грудок цементу, як це буває на незакінчених будовах. Отак він просунувся на півметра вперед: гострі камінці підлоги рвали йому штани на колінах. Нарешті, Дробняк, хитаючись, підвівся і з великим зусиллям дістав з кишені сірники. Перший вогник швидко погас, другий горів, аж поки злегка не опік пальців. Приміщення, в якому опинився Дробняк, — була низька, тісна, збита з дощок клітка, з якої зовсім не було виходу — ні дверей, ні вікон. Вгорі чорнів отвір штольні, що вела сюди з вищого поверху, з кабінету голови кооперативу «Торбинка». Падіння полегшувала та обставина, що штольня була похилою. «Як це зроблено? — замислився Дробняк, — ага!» І раптом в його уяві все прояснилося: він пригадав невідремонтований шостий поверх, під рестораном кооперативу. «Розумію, — закивав задоволено головою, — ми з'ясували становище, а тепер треба вибратись звідси». Новий сірник освітив витягнутого з кишені годинника, який уже показував десяту годину, ще інший сірник осяяв котелок, що лежав на підлозі, і парасольку біля нього. Тепле зворушення залляло Дробнякові серце, коли він побачив ці речі. «Це непогана прикмета», зрадів він, і в припливі оптимізму рвучко підніс голову вгору, та, скрикнувши: «Ой!», швидко схилив її знозу: Дробняк вдарився об якийсь виступ стіни. «В усякому разі, — подумав він, підіймаючи парасольку та надіваючи котелок на голову, — незважаючи ні на що, я не випустив з рук своїх дорогих речей». Ще раз засвітив сірника, виміряв відстань, пройшов у найдальший куток клітки, розігнався і з усього розмаху вдарив плечем в одну із стін своєї в'язниці. Дошки навіть не затремтіли, а Йонаш Дробняк, важко зітхнувши, почав розтирати забите плече.
Він присів на хвилину в кутку, потім схопився і, промовивши півголосом: «Ну що ж. Нема іншої ради. Треба ризикувати», вийняв з кишені великого носовика та складений ножик. Відпоров вузеньку смужку матерії, підійшов до найвужчої стіни клітки, став на коліна, поклав довгу смужку матерії на підлозі, вийняв з кишені тюбик, відкрутив закрутку, зірвав капсуль і, мацаючи обережно в темряві, висипав трохи пороху на гніт. Тоді обережно, зважуючи кожен порух, засвітив сірника, підніс його до ґноту, конвульсійно вхопив парасольку, притиснув до голови котелок і відскочив у протилежний куток клітки, тулячись до стіни. Кілька секунд панувала абсолютна тиша, і Йонаш Дробняк навіть вилаявся, бо йому спало на думку, що ґніт погас. Він уже зсунув котелок із спітнілого чола на потилицю, щоб почати все спочатку, коли раптом пролунав вибух, і котелок насунувся Йонашеві Дробняку на очі аж до старомодного високого гутаперчового комірця.