Читать «Злий» онлайн - страница 265

Леопольд Тирманд

— Хлопці!

Було щось таке в цьому вигуку, що влучило в серця невідомих йому людей. Запала тривожна тиша, яка вбирала в себе, мов губка. Філіп Меринос відчув: кожне його слово впаде тут, як зерно в жирну родючу землю. Глуха луна підземних руїн повторювала склади: «…оп-ці… оп-ці… оп-ці!..»

— Варшавська шпано! — повторив Меринос низьким, приглушеним, але енергійним голосом. — Завтра день розплати! З п'ятдесяти тисяч людей, які завтра прийдуть на стадіон, один чоловік мусить там зостатися! Мертвим зостатися на землі! Це має бути людина, яка отруїла вам життя в цьому місті! Знаєте, про кого я говорю?

Мов зле гарчання, прокотилося в юрмі слово. Глухий гамір зростав з усіх боків. Свічки тремтіли в нетерплячих долонях.

— Тихо! — гримнув Меринос. — Тихо, бо ще когось накличете сюди. Я ще не закінчив. Завтра кожен з вас дістане квиток на матч. Це подарунок від громадянина Кудлатого.

— Хай живе Кудлатий! — розлігся піднесений п'яний крик: ще секунда, і він поширився б, мов пожежа серед складеного в одному місці хмизу, якби не Шая, що одним стрибком опинився біля необачного крикуна: він зірвав по дорозі з чиєїсь голови шапку і запхнув її в роздертий криком рот.

— Тільки без маніфестацій! — в дзвінкому голосі Мериноса забриніла нотка гіркого гумору, — ми ж у центрі міста. І хоча міліція подякує нам завтра за зроблену їй послугу, але зараз я волів би не вступати в контакт з міліцією. Правда ж, колеги?

Веселий сміх: «Так!.. Та ж певно!.. Ясно, що так!..» пролетів уздовж амфілади слухачів.

— Пам'ятайте, панове, — голос Мериноса забринів з іронічною підлесливістю, — що суспільство дивиться на вас! Ви повинні звільнити Варшаву від грізного розбійника і за це дістанете ще по квитку на найцікавіший матч сезону. Ви будете діяти згідно з законом, і в цьому ваша сила! Закон і справедливість на вашому боці, а тому кожен камінь і кожна залізяка, що їх ви схопите завтра, будуть добрі.

Рештки п’яного белькотіння і гамору, які ще долинали з віддалених рядів, раптом змовкли. Війнуло злочином, неминучим, невідстапним. Зараз тут не було нікого, хто б думав, зо ЗЛИЙ завтра зможе залишитися живим. Наказ незламної всеосяжної дисципліни узяв присутніх тут

хуліганів і грабіжників у невидимі лабета. Пульсували скроні, часто стукотіли серця, видно було, що згромаджена енергія запалу мусить знайти якийсь вихід. І враз низенький щуплий підліток, що стояв біля Шаї, блискавично вихопив праву руку з кишені, підніс її до вуст, склав два пальці, засунув їх у рот і пронизливо свиснув. З хвилину у хмарах цигаркового диму вібрував самотній протяжний свист; потім ще хтось заклав пальці в рот, і свист пере плівся з першим; за секунду балки й мури затремтіли від потужного, схвильованого посвисту багатьох людей. Меринос схилив голову, ніби актор, зворушений своїм успіхом. Тоді ж як знак пошани упала і перша пляшка з-під горілки: описала невеличку дугу й розбилася біля ніг Філіпа Мериноса. З усіх боків, мов букети квітів, почали падати пляшки, чвертки і півлітрівки; свист то вщухав,