Читать «Злий» онлайн - страница 248

Була це картина повна гротескних страхіть. Серед справжнього бойовиська, серед поперекиданих важких меблів, розкиданої постільної білизни та грамофонних пластинок, мальовничо перемішаних з бутербродами з лососиною, тістечками й пляшками, нерухомо стояв навдивовижу плечистий чоловік з перебитим боксерським носом. Очі його були втуплені в повішених вниз головами людей.

Ось Роберт Крушина постояв ще з секунду нерухомо, потім кинувся до повішених. Зірвав обидва тіла; безвладні ноги Метеора й Вільги глухо гупнули на підлогу.

Пан у котелку, розчепіривши пальці, прилип до стіни під вішалкою, наче велика чорна муха; парасолька, яку він тримав у руці, була, здавалось, намальована на стіні.

Тільки-но Крушина пробіг передпокоєм, він невловимо швидким рухом обернувся і опинився в конторі, за важкою портьєрою з червоного сукна. Крушина схопив тремтячими руками телефонну трубку, і пан у котелку аж до болю напружив зір, щоб побачити, який номер той набирає. На сходах почулися невиразні кроки. Крушина поклав трубку — за хвилину в контору обережно ввійшов Кітвашевський.

— Пане Крушино, — несміло почав він, побачивши Роберта.

— Де ти завіявся, Кітвашевський? — спитав тремтячим від напруження голосом Крушина. — Я чекаю тебе вже з годину.

— В мене трапилась одна пригода, — почав Кітвашевський. Втупивши очі в підлогу, він уривчасто розповів, що трапилось. Закінчив, підвів очі і пополотнів, глянувши в потемніле обличчя Крушини, в його звужені, нерухомі від люті зіниці. Кітвашевський хотів відступити, але було вже пізно: ліва рука Крушини схопила його залізною хваткою.

— Ах ти ж, сучий сину! — пролунав сухий удар у підборіддя, голова Кітвашевського підскочила вгору, мов викинута з катапульти, все тіло неприродно вигнулося назад, і Кітвашевський без стогону повалився в куток. Крушина схопив трубку і набрав номер. Хоча пан у котелку надів окуляри, він не зміг помітити на щитку цифр, що швидко мигтіли в нього перед очима.

— Анелю! — гукнув Крушина. — Ще є голова? — і швидко додав: — Хай почекає мене, я за хвилину повернуся! — Він кинув трубку, з секунду повагавшись, скочив до кімнати, знову підбіг до телефону, набрав номер і вигукнув: — Пане голово!

Він швидко й хаотично змалював ситуацію в квартирі Вільги. — Що з ними робити? Ради бога, що з ними робити? — кричав Крушина в трубку. — Може, викликати швидку допомогу?

«Треба змиватись, — неспокійно подумав пан у котелку, — але як?»

— Ні! — почув Крушина гострий, рішучий голос Мериноса, — навіть і не думай, чуєш?

— Але ж Юрек страшенно побитий, — пробував заперечити Крушина. — Інженер має такий вигляд, ніби ось-ось віддасть богу душу!