Читать «Злий» онлайн - страница 237

— Чого ж ви не шукаєте її? — спитав ЗЛИЙ. Якась дивна глузливість крилася в цьому запитанні, і прожектори білих очей раптом наче пригасли від сорому.

— Я ледве стою на ногах, — тихо пояснив Гальський. — Знаю, що повинен… — Він важко сперся плечем об стіну; але білі очі не зрушили з місця, рука з темряви не простяглась і не підтримала Гальського.

— А навіщо ж ви передчасно вийшли з лікарні? — пролунало безжалісне запитання.

— Це був мій обов'язок, та зрештою… — підвищив голос Гальський, — я не повинен вам пояснювати цього.

— Як так, то й так. Ваше право.

— Послухайте мене, — Гальський відірвався від стіни і ступив крок уперед. — Ніхто з нас обох не має прав на цю дівчину. Ніхто. Ні ви, ні я.

— Ні ви? — білі очі блиснули, як хвилину тому, але в низькому, дзвінкому голосі затремтіла ледь вловима надія.

— Ні я, — промовив рішуче, без тіні співчуття Гальський. — Хто може мати якісь права на Марту? Ці права, — додав він обережно, — ми будемо здобувати зараз. Саме зараз.

— Але ж ви кохаєте її? — низький, дзвінкий голос у темряві набрав хрипкої задерикуватості, — правда? Скажіть.

— Кохаю, — відповів Гальський. Білі очі згасли.

— Пане Гальський, — залунав у кутку низький і хрипкий голос, — чи знаєте ви, що можете залишитись у цій брамі? Такі речі трапляються з людьми, які надто рано встають з ліжка після важкої хвороби.

— Знаю, — спокійно мовив Гальський, — а чого ж тоді ви її не шукаєте?

В цю хвилину до брами вбіг якийсь хлопчак і голосно свиснув. Налетів на Гальського, зупинився на мить, пробурмотів: «Пробачте…», минув його і побіг у двір, оглядаючись на браму. Гальський відчув, що чиясь рука делікатно потягла його із смужки вуличного світла в темний куток.

— Ви стоїте на проході, — обізвався дуже тихий голос.

Гальський почав шукати очі, але їх поблизу не було, натомість на секунду блиснув сірник, і зажеврів вогник сигарети, освітлюючи в мороці червонаві контури обличчя.

— Може, хочете закурити? — спитав ЗЛИЙ.

— Хочу, — сказав Гальський і простяг руку за сигаретою.

— Я шукаю її, — сказав ЗЛИЙ, — цілий день був на товчку. Розпитував одного комбінатора, продавця хімікатів для виведення плям, знаєте, одного з тих, що торгують біля рундуків. Він взагалі знає, що там робиться, але цього разу не міг мені сказати нічого. Вчора був на площі великий рух.

— Я знав, зо слід з товчка буде непевний, тому й хотів з вами зустрітись, — продовжував ЗЛИЙ. — Одна голова добре, а дві краще.

— Ви кохаєте її? — раптом різко й нечемно спитав Гальський.

Білі очі небезпечно запроменіли біля самісінького обличчя Гальського.

— Не ваше собаче діло, — грубо відповів ЗЛИЙ.

— І все-таки ви хочете допомогти мені розшукати цю дівчину? — тремтячим від напруження голосом запитав Гальський. З хвилину стояла важка, гнітюча тиша, тільки блимали пурпурові вогники сигарет.

— Хочу, — просто відповів ЗЛИЙ. Голос у нього пом’якшав. — Одна голова — добре, а дві — краще, — повторив він. — Тому я й зустрівся з вами.

— Вам очевидно потрібен союзник, — кинувся в атаку Гальський, жбурнувши сигарету. Подих йому уривався від хвилювання.