Читать «Злий» онлайн - страница 235
Леопольд Тирманд
Звільнений від кляпу Антоній Пайонк довго і безтямно трусив головою: під час шаленої їзди безвладна голова його стукалась об залізне дно кузова, побите тіло глухо нило.
— Міліціє! — перше, що пробелькотів він.
— Пане старшино, — гарячково запитав Генек, — що все це, ради бога, означав? Хто вас так опорядив?
— Міліціє! — вже істерично лементував Пайонк, — поможіть!
— Колего, — благальним голосом почав умовляти його Генек, — я теж у мундирчику, ось подивись: ти в формі, і я в формі. — Він не знав, як розмовляти з цим, охопленим страхом і болем чоловіком, навіть почав заїкатися. Допоміг Пайонку підвестися і злізти з кузова на шосе. Побачивши ідилічно-лагідний вечірній краєвид, Пайонк трохи заспокоївся.
— Цигарку, — пробурмотів він.
— Генек простяг йому пачку цигарок і сірники, Пайонк прикурив, жадібно затягнувся, вже впевненіше мовив:
— В міліцію, пане шофере! Там є ще одна дівчина! Ті лобурі, що мене так… ще замордують її!
— Де? — здивувався Гепек.
— Я покажу! — вигукнув Пайонк і знову затремтів усім тілом. Відвернувся під Генека і сперся чолом об край кузова.
— Як тут бути? Як тут бути? — шептав Генек. Шукаючи троса, він ще раз вискочив на платформу «Шевроле» і, нишпорячи в темряві, натрапив на якусь важку пачку. Витягнув її на бліде світло: це був старанно запакований і обв'язаний шпагатом пакет завбільшки з патефон. «Що це може бути?» зацікавився Генек; помітив надірваний ріжок, засунув руку і витяг кілька штук довгастих картонних смужок. «Гроші? — промайнуло в його свідомості. — Ні… Надто вузькі». Сірники падали в нього з рук, коли він їх запалював; у світлі жовтого вогника він встиг прочитати на смужці слова: «Польша — Угорщина». Серце в нього сильно забилось — більше нічого не треба було з'ясовувати. Тисячі різних думок і здогадів завирували в нього в голові.
— Сідай, пане! — звернувся він до Пайонка, — поїдемо! — Погасив світло в автобусі, вийняв ключ з мотора, потім відчинив кабіну «Шевроле». «За двадцять хвилин я мушу повернутись по машину», подумав він.
— Тут, на Саській, є комісаріат, — почав знову Пайонк.
— Товаришу, — сказав Генек, — не бійся нічого. Зараз даватимеш свідчення.
Через сім хвилин бульдогоподібний «Шевроле» обережно в'їжджав у Вєйську вулицю. Антоній Пайонк, виповнившись у цей вечір багатим досвідом, ні про що більше не питав.
Юліуш Калодонт опівдні повернувся додому і підійшов до канапи, на якій лежав Гальський.
— Пане докторе, — сказав він, — я розповім вам таке, що ви й не повірите.
— Марта повернулась? Вона тут? — вигукнув Гальський, підводячись на лікті.
— Ні, — Калодонт опустив очі. — Увечері, — нарешті промовив вій, — ви зустрінетесь із ЗЛИМ.