Читать «Злий» онлайн - страница 239
Леопольд Тирманд
— Ходім, — сказав Гальський.
ЗЛИЙ схопив лавочку і поставив біля двірнички.
Гальський вийшов на вулицю і важко присів на одній із залізних підпорок, що прикрашають внизу кожну варшавську браму. В цю ж хвилину біля нього рвучко загальмувала вантажна машина. З кабінки вискочив гарний зграбний чоловік у мундирі шофера міського автопарку і ввернувся до ЗЛОГО, що саме виходив з брами:
— Шефе! Ідіть-но сюди! — і він показав на накритий брезентом кузов машини.
Гальський розгублено обернувся до ЗЛОГО, але на обличчі того не було й тіні подиву. З-за брезенту визирнуло сарматське вусате обличчя під кепкою.
— Підсадіть його, шефе, — промовив швидко Калодонт, показуючи на Гальського.
Не встиг Гальський змигнути оком, як опинився в кузові, вправно, хоча й досить шорстко, підсаджений сильними руками ЗЛОГО і Генека Шмігли. В кузові вже сидів а лавочці хтось, нахилившись і сховавши обличчя в долоні. Гальський був остаточно приголомшений: швидкий перебіг подій, спритна діяльність цих людей і більш за все дивовижні стосунки, що єднали шофера міського автопарку із старим кіоскером-пенсіонером та з уявною грозою Варшави, перевершували його найсміливіші, найфантастичніші уявлення.
Тимчасом ті не гаяли й хвилини: молодий шофер тихо й квапливо розповідав ЗЛОМУ про якийсь випадок, погоню, показуючи на людину, що в розпачливій позі сиділа в кутку, та на пакет завбільшки з патефон, що лежав посеред платформи. Поволі Гальський почав дещо розуміти й включатися до розмови.
— Це, може, Марта, — раптом обізвався він слабким, але виразним голосом, — я гадаю, що…
— Очевидно, — кинув ЗЛИЙ, — ми їдемо туди. А що ам робити з цими квитками, як ви гадаєте? — звернувся ін до Гальського.
Гальський відчув, що радісна гордість наповнює йому груди. «Ці квитки, — збагнув він блискавично, — наш порятунок!»
— Я гадаю, — сказав він схвильовано, — що ми якось перешлемо їх Дзярському. Оце буде сенсаційний вчинок, правда?
— Чудово! — тихо вигукнув ЗЛИЙ; його іскристі сірі очі заясніли вдячністю. — Геніальна думка, докторе! — Видно було, що ЗЛИЙ відразу, з одного натяку, збагнув усі наслідки такого сміливого кроку.
«Оце так чоловік, — майже з захопленням подумав Гальський, — тепер я розумію, чому в нього бувають успіхи. Нічого не треба йому пояснювати».
ЗЛИЙ підсунувся до постаті в глибині кузова і делікатно взяв її за плече.
— Пане!
— Міліціє! — закричав Антоній Пайонк у новому нападі істерії, але тут він побачив білі очі ЗЛОГО, й голос його поволі почав затихати, наче в репродукторі.
— Так, — сказав ЗЛИЙ, — я бачу, що, незважаючи на все, ви — розсудлива людина. Жодна волосина не впаде з ваших вусів, якщо ви заведете нас туди, де ув'язнена та дівчина.
— Добре, — відповів Антоній Пайонк тим самим ввічливим і спокійним голосом, яким звертався до своїх колег-поштарів, перше ніж вони вирушать до свого району. Він був дуже радий, що йому не треба давати ніяких свідчень.