Читать «Злий» онлайн - страница 142

Підійшов трамвай № 32, і Кубусь попрощався з дівчиною, яка сіла в задній вагон. Це прощання було просте, майже холодне, але Колянко відчув з переможною силою, що нічого між цими двома не розірвалося, що думки їх з'єднані між собою, мов пальці закоханих, що трамвай нічого не забирає в Кубуся. Порушуючи всі правила, Колянко скочив на передню приступку і почав протискуватись назад.

Дівчина вилізла на розі Желязної й Хлодної. Колянко вискочив слідом за нею. Вона поволі йшла Желязною в напрямі до Злотої. Вулиця була блідо освітлена, скрізь снувало безліч людей, чути було голосні розмови, сміх. Біля брам сиділи на низеньких лавочках старі двірнички, із відчинених ще крамниць пробивалися промені світла і пахощі вечірнього хліба. У теплім повітрі посувалися молоді пари, голосно розмовляючи і сміючись, як це буває тільки на початку знайомства. Деякі тихо шепотілися, притулившись одне до одного, як годиться у другій фазі щастя, а інші йшли і ображено мовчали, бо для них настала вже третя фаза турбот, котрі в усіх молодих людей бувають однаковісінькі, а їм самим здаються зовсім винятковими і найбільш незаслуженими під сонцем.

«Як це він сьогодні казав? — міркував Колянко, не зводячи погляду з струнких ніг дівчини попереду. — Він сказав, що тут увіходять до гри певні переживання. Що останнім часом ми рідко бачимось. Кубусю, Кубусю! Чи недосить вже нещастя Мефістофеля-Дзюри? Любий, дурний хлопче, ти не знаєш, чого можна сподіватися від жінки. Але я знаю, і я тут, щоб тобі це сказати й допомогти».

Дівчина увійшла до кооперативної крамниці, й Колянко змушений був пірнути в юрбу покупців. Дівчина купила чвертку масла, трохи ліверної ковбаси і печива; все це вона поклала в сітку, яку витягла з кишені піджака.

«От що найбільш подобається мужчинам… Покупки для нас», з гіркотою подумав Колянко: він добре знав, як любить Кубусь таку ковбасу. Дівчина вийшла з крамниці, пройшла ще кілька кроків і відчинила двері другорядного бару.

«Ну, звичайно…» подумав Колянко і за хвилину відчинив ті самі двері. Він встиг прочитати вивіску: «Бар „Насолода"».

За хвилину вже пошкодував, що зайшов сюди. Дешевенький бар був майже порожній, але Колянко зразу ж відчув, що він тут зовсім зайвий. З-за оббитого нікельованою бляхою прилавка до нього з виразом цікавості повернулося обличчя гладкої жінки. Офіціант, що сидів на перекинутому стільці, спираючись спиною об прилавок, відкрив одну з заплющених повік і вгвинтив у Колянка пронизливий погляд.

«Навіщо я сюди прийшов?» стукотіло в голові Колянка. Плечистий офіціант підійшов до столика, за яким присів Колянко, і запитав з ноткою роздратування:

— Що подати?