Читать «Злий» онлайн - страница 116
Леопольд Тирманд
— Як ти мене тут знайшов? — буркнув він розгублено.
— Це вже моя справа, — твердо відказав Куба.
— Адже ти мав дзвонити ще вчора? Чому не подзвонив? — дедалі слабше питав Крушина.
— Не було потреби. А сьогодні я мусив тебе побачити.
— Сюди не можна! — гримнув з новою люттю Крушина. — Чуєш, холую! Я не казав, щоб ти сюди приходив! Як ти це зробив?
— Заткнись, — порадив Куба.
В очах Крушини запалахкотіла нестямна лють.
— Мехцінський неживий, — повільно й спокійно промовив Куба, запалюючи цигарку.
— Що?! — гримнув Крушина, перекидаючи стільця.
— Те, що ти чув. Мориц неживий. Потрапив позавчора під поїзд. На Східному вокзалі.
— Звідки ти про це знаєш?
— Це вже моя справа. Занадто малий ти філософ, Крушино, щоб довідуватись про такі речі.
Крушина розірвав галстук і комірець. Якусь хвилину він стояв остовпілий, раптом відчувши себе, наче гвіздок, що потрапив між молотом і ковадлом. Він не знав, чи вбити йому цього нахабного, конопатого поганця, чи стиснути руку й заприсягтися у вічній дружбі. Взагалі не знав у цю хвилину нічого. І тому гукнувши: — Чекай тут! — він прожогом вибіг з кімнати. Одним стрибком пролетів коридор і з грюком відчинив двері до кабінету Мериноса. Там стояло троє в робочих фартухах і, мнучи в руках кольорові клапті пластмаси, розмовляли з Мериносом. Меринос спокійно повернувся до Крушини.
— Ах, Роберте, — промовив з гримасою, — що за манера заходити до кімнати, де працюють.
— Пане голово… Па-а-ане голово… — пробелькотів Крушина. — Щось важливе… Щось справді ду-уже важливе!
— Перепрошаю, громадяни, — звернувся з милим усміхом Меринос до людей у фартухах, — але пан Крушина, як бачите, такий схвильований, що треба дати йому висловитись.
Люди у фартухах обмінялися ще кількома чемностямн з Мериносом і вийшли. Коли двері замкнулися, Меринос ів за письмовий стіл і гримнув:
— Ти що, здурів? Знов ці ваші вибрики в присутності робітників. Ти, Роберте, або зрозумієш, чого я від тебе очу, або поїдеш до Кротошина на заслання, хаме дурнуватий!
— Па-а-ане голово… Перепрошаю… Але це дуже важливо! Мехцінський неживий! — видушив з себе Крушина.
Меринос мовчки, пронизливо глянув на нього. Потім питав швидко:
— Звідки ти знаєш?
— Прийшов один з моїх людей… з нових… Колега Морица… Позавчора його завербував. Спеціаліст по видовищах.
Меринос скочив з-за письмового столу, підійшов до Крушини і з несамовитою силою схопив його за лацкани піджака. Обличчя йому почало тремтіти від нестямного гніву.
— Сюди прийшов?.. Сюди, нагору? Ти заплатиш за це, якщо…
— Пане голово! Па-а-ане голово… — белькотів Крушина. — Я дав йому номер телефону… Це свій… Дуже цінний фраєр… Сам не розумію, як він знайшов… Я вже більше не буду… Я не розумію!.. Я йому скажу, щоб більше сюди не приходив, бо не можна!