Читать «Злий» онлайн - страница 114

Квітневий вечір у Скаришевському парку був повен мелодій і пахощів. Із ставків тягло вологим гіркуватим повівом, на лавах сиділи поодинокі пари. З містечка розваг на Зеленецькій долинали уривки музики та вигуки на гойдалках; кущі й алеї парку повнилися зітханнями й шепотом.

В глибині Скаришевського парку сотні років росло прадавнє височезне дерево з могутнім корінням. Його широкий замшілий стовбур, здавалося, не відчував весни; лише високо, вгорі, аж на стрімких гілках, зеленіли молоденькі пагони, звістуючи пишне зелене верховіття. Того вечора затрималося біля старого дерева троє плечистих підлітків у дешевих піджаках з вугластими плечима. Голоси у них були захриплі, рухи невпевнені.

— Знаєш, Стасеку, — заявив один з них, — варто б зробити, нарешті, цю невеличку ілюмінацію.

— Варто, — притакнув Стасск. — Де горить, там голова не болить.

— Не в тому справа, — обізвався третій, — але фейєрверк буде, як лялечка. Я вже давно накинув оком це порохно.

Вони почали пхати жмутки витягнених з кишені газет в дупло та між сучки.

— У мене є навіть трохи гасу, — похвалився один, витягаючи з кишені пляшку. — Я й про це подумав. Навіщо йому марнуватися в майстерні?

Підліток стукнув пляшкою об стовбур, вона розбилась, рясно заливаючи гасом кору. Потім один з хлопців запалив сірника й притулив до змочених гасом газет. Бухнуло високе полум'я. Троє хлопців стояли віддалік і з задоволенням милувалися на справу своїх рук. В алеях парку знялася тривога.

На одній лаві одхиливсь од своєї супутниці невисокий хлопець у куртці з шерстяним шарфом і наблизився до трьох любителів світлових ефектів.

— Дуже гарно, — промовив він трохи шепеляво. — У вас, бачу, велика фантазія. Ви дозволите?..

Шепелявий розпечатав пачку «Спорту» й почастував піротехніків. Дерево горіло з сичанням, полум'я бухало дедалі вище. Один з хлопців підійшов ближче, силкуючись запалити цигарку, що викликало новий вибух сміху. Звідусюди лунали голоси:

— Пожежа! Горить!

Цигарки, нарешті, були запалені, і хлопець у куртці заявив:

— Шкода, щоб марнувалися такі таланти. Отож у мене є для вас, панове, така пропозиція…

Він гукнув у бік своєї лави:

— Чекай, Фелю, зараз повернуся! — Потім з трійкою веселих ілюмінаторів сів на лаві неподалік і заглибився в жваву розмову. Від Торговельної залунав передзвін пожежних машин, які хутко мчали до парку.

Роберт Крушина сидів у невеличкій темній кімнатці, біля поламаного столика для друкарської машинки й підраховував. Перелічував, креслив на зібганих брудних сторінках, вкритих цифрами й словами, обчислював з висолопленим язиком, — думав. Нарешті скінчив, глибоко зітхнув і вигукнув:

— Шаю!

З вікна, що виходило в темну криницю подвір'я, скочив хлопець у прогумованій куртці і з фамільярною пошаною нахилився над Крушиною.