Читать «Злий» онлайн - страница 106
Леопольд Тирманд
— Так, так, — промовив Крушина, — Медісон… Закордонні ринги… Були, були такі можливості…
З грудей Мехцінського вихопилося зітхання величезного полегшення; він обтер об штани спітнілі долоні. Акордеоніст почав грати якийсь фокстрот.
— Слухай, — звернувся Крушина до Кубуся тоном, який свідчив про несподівану симпатію. — Чого ти в мене шукаєш?
— Заробітку, — відповів Куба спокійно. — Я шукаю в тебе заробітку.
— Можеш його мати, — заявив Крушина, міркуючи з зусиллям, яке відбивалося в нього на чолі. — Але на гвардію, Морице, він занадто дрібний. Не туди дорога. Треба інакше.
— Яка гвардія? Що за гвардія? — знов почав свою гру Кубусь.
— Я ж тобі казав… — охрипло зауважив Мориц; він відчував справжній розпач.
— Пане Ясю! — гукнув він офіціантові, — поставте-но щось високе на цьому столі.
— Вже роблю! — відгукнувся офіціант і за хвилину приніс літр червоної горілки та пиво. Мориц розлив горілку. Випили.
— Слухай-но, синку, — заявив Крушина. — Від мого ока, знаєш, ніщо не сховається. Мене не обходить, як тебе звуть та що ти за один. Ти козак. Це зразу видко.
— Це ти козак, — відповів Куба, скромно опускаючи очі. — Справжній козак. Бо вмієш людину бачити отак, наскрізь… Відразу знаєш усе, холера на твою голову…
— Будь спокійний, — задоволено всміхнувся Крушина. — Мориц за тебе ручиться, це щось та значить. У мене там на Морица є своя скабка, але це неважно, факт, що Мориц людина серйозна, з прізвищем.
— Чхав я на твою скабку, — буркнув Мехцінський.
— Та добре вже, добре, — заспокоїв його Крушина. — Ти ж бачиш, я розмовляю з колегою. Скажи мені, колего, ти знаєш, як організують ярмарок?
Мехцінський миттю протверезився, мов людина на краю прірви. Він з новою тривогою глянув на Кубу.
— Це моя спеціальність, — холодно заявив Куба. — Видовища, з'їзди, наради — це моя спеціальність. На цьому можна заробити гарненьких кілька злотих. Ти, ти… — кокетливо помахав він пальцем під носом Крушини, — ти відразу знаєш, що в людині сидить та що з неї можна вилущити… Має око, має… — похвалив він Крушину, звертаючись до Морица.
— Основне преса, — мовив Крушина. — Треба тільки вміти залагодити з пресою. Решта — дурниці.
Куба відчув, наче в боці у нього відкрутили вентиль, крізь який із свистом виривається напружена тривога.
— Зроблено, — обізвався він упевнено, кладучи долоню на руку Крушини. — Спи спокійно, могутній хлопче з блискавичним ударом, твоя справа у тебе в кишені. Про мій гонорар поговоримо потім.
— Бачиш, — зрадів Крушина. — От і домовилися.
Було щось в словах і голосі Куби, що викликало довір'я до нього. Мехцінський почухав голову й налив у кухлі горілку.
Куба взяв свій кухоль в руку.
— Я тут ще залишуся, — сказав він. — Як з тобою порозумітися, Крушино?