Читать «Листя землі. Том 2» онлайн - страница 67

Назавтра прийшов Нестірко до сільської Ради і каже Михайлові Громницькому, що тоді головував: «Не можна зупинятися на досягнутому у нещадній боротьбі із церковними шкідниками, а слід наступати далєй широким фронтом. Ми, комсомольці, учора вирішили язик її поганий у церкви вирвати, зняти дзвони із дзвіниці і відправити на переплавку, щоб допомогти партії в індустріалізації країни. Забезпечте на завтра сім підвід». Громницький йому відповідає: «Думка правильна, і я її підтримую обома руками. Тольки ж треба оформити рішенням сільського сходу, щоб не було зайвого шороху, так нас на курсах у Мрині навчали». Засміявся Нестірко сміхом холодним: «Якби вожді наші товариші Ленін і Сталін дбали про оформлення революції, ми досі б гнулися в ярмі світового капіталу. Ваша нерішучість у боротьбі з релігійними пережитками мені здається підозрілою». Тут Громницький і присів: «Робіть, як вам підказує комсомольська совість і відповідальність перед вищою владою, а коли що — я спишу на ініціативу мас. Тольки ж міліцію я на завтра викличу, бо за шорох зайвий по задниці теж б'ють, а в селі несвідомих елементів ще вистачає, ще не усіх ми орадянили чи викорчували, ще багато роботи попереду». І хоч робив усе Нестірко таємно від загалу сільського, самих комсомольців у поповому домі збираючи, а по селу покотилося, від хати до хати. І як зійшлися назавтра безбожники, щоб дзвони знімать, приступили до дзвіниці, а дзвіниця зсередини замкнена і жінки сільські в ній зачинилися, а з піддашшя, від дзвонів, Марина Затираха гукає: «Одступіться, антихристи, бо на сполох битиму, усе село збурю!» Кинувся Нестірко через вулицю, лома із шкільної підсобки ухопив, яким кригу узимку коло ґанку ламали, і каже: «Висадимо двері, за ними підкуркульники і вороги радянської влади засіли!» Громницький налякався, бо чітких вказівок згори не було, партійна лінія щодо боротьби з релігією хиталася, як павутина на вітрі: «Зачекаємо товаришів із міліції. А ти, лахудро, там, на дзвіниці, якщо забамкаєш, будеш відповідать за контрреволюційний саботаж і підбурювання мас!» Аж тут і міліція із Мрина — на конях. Командир загону і каже: «Робіть як знаєте, ми народної ініціативи не стримуємо в церковних питаннях, а прислані в Пакуль нашими начальниками для забезпечення громадського порядку…» Тоді встромив гострінь лома Нестірко між половинок дверей дзвіниці, навалилися хлопці на другий кінець його, і розчахнулися двері. Кинулися комсомольці угору по східцях крутих, Марина тільки і встигла за вірьовку смикнути. Відтяг її Нестірко од дзвонів, а хлопці, попід руки узявши, униз потягли. Голосили жінки біля воріт церковних, але міліція, спішившись, справно відтіснила їх на грядки навколишні, кордоном непереборним навколо церкви ставши.