Читать «Повторне зникнення Ципи» онлайн - страница 2
Всеволод Зіновійович Нестайко
— Га?
— Де?
— Хто?
— Потонув!
— Скинули!
— Та ні! Щось украв і тікає!
— Держи!
— Лови!
— Хапай!
— Он-он! Виринув!
І звідки вони тільки беруться, ті цікаві?
Щойно нікого не було — мить! — і вже цілий натовп.
Капітан, мокрий як хлющ, одфоркуючись, вилазив на гранітні сходи.
За ним, переможно тримаючи в руках капітанський кашкет, вигулькнув з води Платоша.
— Семене Івановичу! Що таке? Як же це ви? — Платоша намагався говорити співчутливо, але губи мимохіть розтягалися у посмішку.
— Та хай йому біс! Перечепився… ненароком… Тьху! — ніяково одмахувався капітан і нервово крутив головою. Хлопці теж роззирнулися. Та ні на кормі, ні серед людей на набережній Ципи не було. Ципа зник.
Платоша, закинувши назад голову, замахав нагору до цікавих, що позвішувалися з парапету:
— Ну чого? Чого? Розходьтеся! Видовище влаштували! Цирк вам, чи що? Чуєте — перечепився капітан ненароком. Виробнича травма. Розходьтеся! Ну! От безсовісні! Ідіть-ідіть!
Та натовп розходитися не поспішав.
— Ха-ха! Капітан!
— Шубовснув! Ха-ха-ха!
— Оце капітан!
— З власного корабля падає!
— Ха-ха-ха!
Безжальний народ цікаві. Особливо у натовпі, в гурті. Батька рідного не пожаліють — засміють.
І тільки тоді, як Платоша з капітаном сховалися на кораблі, люди почали розходитися. Та й то неквапом, жваво обговорюючи кумедну подію.
Чи їм робити нічого? Чи вони ніде не працюють? Наче немає в них ні обов'язків, ні інтересів ніяких. Тільки й блукають по місту, чекаючи, поки щось десь станеться, щоб одразу збігтися і загаласувати збуджено…
Набережна вже порожніла, а Женя й Вітасик все ще не йшли, сподіваючись, що Платоша вийде до них, як обіцяв.
І таки дочекалися.
Платоша збіг по трапу сухий, чистенький, молодецький — у новій тільняшці і напрасованих, видно, святкових кльошах.
Підбіг до хлопців:
— Братва! Вибачайте, сьогодні нічого не вийде… Ви ж, мабуть, бачили… — і усміхнувся багатозначно.
— Бачили, — одночасно сказали обидва.
І тут же розказали все, що бачили й чули.
— Ципа? Гм… Інтересно! — Платоша підняв брови і схилив голову набік. — Мені теж здалося, наче на корму шмигнув якийсь хлопець, як я вийшов. А капітан запевняє, що на кормі нікого не було, що він просто прикурюючи, позадкував, перечепився об фальшборт і… Інтересно!
— А що за людина ваш капітан? — спитав Женя Кисіль.
— Питаєте! Молоток! — Платоша підніс догори великий палець. — Вища кляса!
— Не боягуз? — спитав Вітасик Дорошенко.
— Та ви що?! Як то кажуть, пройшов вогонь, воду й мідні труби. І пожежі на кораблі гасив, і тонув, і виринав, і з піратами бився… Всього було! Дай боже вам бути такими боягузами, як він.
— А чого ж він так злякався? — здвигнув плечима Женя.
— То вам здалося. Не злякався, а просто… хто його зна…
— Обом одразу здалося? Так не буває, — сказав Вітасик.
— Ну… не знаю, — розгублено розвів руками Платоша. Потім подумав і сказав:
— Хлопці! Треба було б того Ципу відшукати. Я б і сам цим зайнявся, але сьогодні ж увечері відпливаємо… Ви ж розумієте…
— А де його шукати? — непевно сказав Женя і перезирнувся з Вітасиком. Вітасик мовчки знизав плечима.