Читать «Повторне зникнення Ципи» онлайн - страница 6

Ніна Олександрівна почула, як хлопець дзвінким голосом сказав:

— Сокирко? Здоров! Привіт тобі від Вороного!

І тут Піна Олександрівна побачила, що обличчя Івана Романовича конвульсивно пересмикнулося, рот скривився, очі затуманилися, він враз поточився і…

Ніна Олександрівна скрикнула й кинулася до артистичної.

Іван Романович лежав на підлозі горілиць, розкинувши руки, нерухомий і якийсь незвично довгий. Їй спершу здалося, що він неживий. Але схилившися, відчула — дихає. Вона схопила графин з водою, і тільки тут побачила, що кімната порожня — хлопчик зник.

Іван Романович розплющив мокрі, наче заплакані очі (Ніна Олександрівна вилила йому на голову майже весь графин):

— Га? Що?.. Ох!..

— Що з вами? Я так злякалася! Що це за хлопчик? Що він вам сказав? Ви його знаєте?

Обличчя Івана Романовича враз закам'яніло. Якусь хвилю він мовчав, потім здивовано закліпав очима:

— Який хлопчик? Я не бачив ніякого хлопчика!

— Як?!. Він вам сказав: «Сокирко? Здоров! Привіт тобі від Вороного!» Я сама чула.

— Ні-ні! Вам здалося. Я не бачив ніякого хлопчика… Просто я співав, узяв верхнє «ля». І раптом в очах потемніло, земля пішла обертом, і… більше нічого не пам'ятаю… Видно, страшенна перевтома. Гіпертонічний криз. Тільки не кажіть нікому! Я вас благаю! Ніно Олександрівно! Дорога! Благаю! Бо ж соромно. Засміють! Здоровенний дядько, а зомлів, як дівчина. Прошу вас! Нікому! Навіть чоловікові.

Ніна Олександрівна розгублено здвигнула плечима:

— Ну… що ж… Добре…

Останній концерт тенора Сокирка відмінили. Через несподівану хворобу артиста.

Це було вчора, напередодні випадку з капітаном Пилипеєм.

Розділ IV

Вчинки, незбагненні для звичайних людей, роблять не лише люди мистецтва.

— Мда… — сказав капітан Горбатюк, коли дружина закінчила розповідати. І почухав потилицю.

— Тоді, мабуть, хлопцям не вчулося, — сказав капітан Попенко.

— Що ж це може означати? Ваша версія, капітане Попенку!

— Перше, що спливає на думку: і Пилипей, і Сокирко злякалися не хлопця, а його слів. Отого привіту від Вороного.

— Я теж так думаю. Чогось одразу згадалася ота «чорна мітка» піратська з «Острова скарбів».

— Можливо, знову маємо справу з рекетом.

— Але чого вони вплутують у цю справу хлопчика?

— Якщо цей Вороний — карний злочинець, то чекати від нього високої моральності і педагогічного такту годі.

— Стривай, — Горбатюк запитально глянув на дружину. — Ти сказала, що твій Сокирко щойно відчалив…

— Так… Ой! — Ніна Олександрівна завмерла. — На теплоході «Квітка-Основ'яненко»! Уявляєте?

— Де капітаном товариш Пилипей! — Горбатюк виразно глянув на Попенка.

— Ін-те-рес-но! — Попенко схилив голову набік, замислюючись.

— Збіг? Випадковість? Чи… — роздумливо мовив Горбатюк. — Ти казала, що він вирушає в круїз навколо Європи?

— Так… З Одеси…

— Але «Квітка-Основ'яненко» не рейсовий, а екскурсійний. До Одеси і назад. А назад йому не треба. Який сенс платити зайві гроші? Удвічі більші. — Горбатюк знизав плечима. — Не розумію.

— А мене якраз це не дивує, — сказала Ніна Олександрівна. — Люди мистецтва іноді роблять вчинки, незбагненні для звичайних людей. Він, до речі, казав, що давно мріяв проїхатися по Дніпру. Спокійно. Не «Метеором» чи «Ракетою», а саме теплоходом. Рейсові теплоходи на таку відстань давно відмінили. Сім'ї в нього нема. Гроші є. З дружиною розлучився, дітей в них не було.