Читать «Повторне зникнення Ципи» онлайн - страница 37

— Це він! — впевнено сказав Вітасик.

— Хтозна… — знизав плечима Платоша і раптом закричав: — Клює! Клює! Тягни! Ну!

Женя схопив вудлище, підсік, і на сонці заблискотіла довга вузька, як шабля, чехоня.

— Якби й таємницю можна було отак: — раз і на гачку, — усміхнувся Платоша. — Але таємницю, якщо вона справжня, так просто не вловиш. Справжня, пацани, таємниця клює, клює, та не ловиться…

Хлопці не відгукнулися.

Знову закинули вудочки і мовчали, про щось думаючи.

А з вікна каюти «Квітки-Основ'яненка», пришвартованого біля третього причалу, дивився на них, усміхаючись, якийсь хлопець.

Було далеченько, і обличчя не розгледіти…