Читать «Балтазар прибуває в понеділок» онлайн - страница 11

Запитання полковника здалося капітанові не дуже розумним.

Врешті-решт із прикордонником, захопленим зненацька шпигуном, може бути лише одне нещастя.

— Його могли ліквідувати, товаришу полковник.

— Ви думали про це? — Потім, трохи пізніше, сказав: — Пошліть когось його пошукати.

— Товаришу полковник, якщо дозволите, я піду сам.

— Якщо ви вважаєте, що це абсолютно необхідно, я нічого не маю проти.

Абсолютно необхідно? Біс його знає, що розуміє полковник під словами «абсолютно необхідно». Дивний чоловік полковник. Досить було, щоб він сказав цих двоє слів «абсолютно необхідно», як вони вивели каштана з рівноваги, та ще так, що тепер він уже й не знав, чи треба йому особисто йти за Детунату, чи послати когось іншого.

— Товаришу полковник, якщо я вам потрібний, то я пошлю патруля.

— Поки-що ви мені не потрібні. Можете йти, Кодру.

Капітан відчув, ніби він раптом приріс до місця. Хотів іти, та не міг. В усякому разі, не раніше, ніж одержить відповідь на питання, яке лише тепер спало йому на Думку.

— Товаришу полковник, дозвольте…

— Що ви хочете мене спитати?

— Раніше, коли я висловив припущення, що Детунату

міг убити шпигун, ви вигукнули: «Ви про це думали?» Гадаєте, що з ним трапилося щось інше?

— Я ні про що точно не думав.

Він це сказав таким тоном, що капітан впевнився у протилежному. «Вважає мене за ідіота!» — подумав він із злістю, поспішаючи вийти з кабінету.

Від прикордонної застави рушив у супроводі єфрейтора Пескулеті, водія собаки-шукача. Капітан дуже турбувався. Його душило тяжке передчуття.

«Якби хоч швидше розвиднялося!»

Він намагався упевнитися, що як тільки стане видно, все стане інакшим, хоч не мав поняття, що треба розуміти під «інакшим». В усякому разі, ніч впливала на нього, як чари, може, через низькі сірі хмари, насичені надміром електрики, які підтримували в нього стані надзвичайної нервовості.

Він збільшив крок, щоб не дуже відставати від Пескулеті, який міцно тримав повід, що його натягував пес. Пес Сірник — один із кращих псів-шукачів на кордоні. Звичайно собака чує слід

Сірник чув слід до фантастичної віддалі — вісімнадцяти кілометрів. Ще не траплялося, щоб інший собака-шукач досяг такого рекорду. Тому Пескулеті, переконавшися, що розумнішого собаки від Сірника не існує, присвоїв йому чин «фельдмаршал», який, на його думку, був найвищим званням: «Фельдмаршал Сірник!» Це була не кличка, а добре ім’я. Сірник був відомий на всіх прикордонних заставах з одного краю кордону до другого: «Фельдмаршал Сірник».

Фельдмаршал Сірник весь час тягнув за повід, йдучи, мабуть, тим маршрутом, що й Детунату від тої миті, коли він пішов із застави. Вони йшли вже чверть години — точніше, майже чверть години бігли за псом. Прибувши сюди, собака хвилювався і ледве чутно вищав.

— Що хоче Сірник, Пескулеті? — спитав капітан Кодру свого супутника.

— Товаришу капітан, фельдмаршал знайшов новий слід.

— Хочеш сказати, слід порушника?

— Так говорить фельдмаршал, товаришу капітан.

Він вимовив слово «говорить» таким тоном, що можна було подумати, ніби Сірник дійсно-знайшов новий слід.