Читать «Балтазар прибуває в понеділок» онлайн - страница 12

— Що ми тепер робитимемо з фельдмаршалом, товаришу капітан?

— Як «що робитимемо»? Який слід йому тепер брати? Слід товариша капрала Детунату чи порушників?

Капітан Кодру засвітив ліхтарик і уважно оглянув місцевість. На м'якому ґрунті він упізнав слід гулліверових черевиків Детунату. Але він також знайшов ще й інший слід, відмінний від того. І нічого дивного тут не було, бо це місце служило удаваним місцем засади. А виття Сірника, його нетерпіння цілком ясно свідчили, що серед цих багатьох слідів деякі безумовно належали порушникам. Але коли вони все ж зуміли пройти, то важливішим було дізнатися, що трапилося з Детунату.

Однак, відповідь, яку капітан дав Пескулеті, була не дуже рішучою.

— Дай повід, подивимося, що робитиме Сірник.

Сірник цього тільки й чекав. Понюхав праворуч і ліворуч, потім Стрілою помчав, дуже натягаючи повід.

— Тихше, фельдмаршале, тихше, хлопчику, негарно примушувати бігти; за тобою товариша капітана.

— Та Сірник зовсім не збирався слухати порад свого хазяїна. Тягнув усе тягнув повід, примушуючи їх бігти за освітлюючи дорогу ліхтариком, капітан наказав Пескулеті зупинитися.

— Щось трапилось, товаришу капітан?

— Що ти скажеш про цей слід?

На ще м’якій землі — ранком ішов дощ — дуже добре вирізнялися сліди кроків: одні величезні, інші звичайні.

— Що ще казати, це сліди Детунату! — зрадів Пескулеті.

— Це можуть бути його сліди, — заперечив капітан з якимось відчаєм, що його й сам не зовсім усвідомлював. — Ти нічого особливого не помічаєш?

Пескулеті був неперевершеним майстром у читанні слідів. Він оглядав їх уважно на віддалі близько десяти метрів. За манерою їхньої послідовності він швидко дійшов якоїсь думки.

— Ну, — наполягав капітан.

— Я так гадаю: Детунату. йшов попереду, за ним на відстані близько півтора метра ішов хтось інший, хто б він не був!

— Слухай, ти думаєш, що Детунату глухий?

— Ні, товарищу капітан.

— Може, гадаєш, що він лунатик?

— Та що ви!

— То як ти можеш твердити, що порушник слідував одразу за ним на віддалі, не більшій за метр з гаком, і щоб Детунату не чув?

— Справжня чортівня, товаришу капітан.

— Ніяка не чортівня, Пескулеті, бо, всупереч очевидному, це не слід Детунату.

Тоді це означає, що у одного з порушників такі самі велетенські ноги, як у Детунату?

— Так, це означає.

— Якщо ви говорите…

Капітан Кодру зрозумів, що Пескулеті не дуже певний. А хіба він сам був цілком певний?

— Щось мене збиває з пантелику, Пескулеті.

— Так? Що саме, товаришу капітан?

— Сірникова поведінка. За власним бажанням він залишив слід Детунату і взяв слід порушників.

— Товаришу капітан, я не дивуюся. Іноді фельдмаршал розумніший за мене. Слово честі!

— Що ти хочеш сказати, Пескулеті?

— Якщо то не Детунатів слід, тоді мені здається, що Сірник так думав: «Цей мій хазяїн — тобто я, товаришу капітан, — наказав мені шукати товариша капрала Детунату. Та по маршруту я знайшов слід якихось порушників. Що Ж мені тепер робити? Товариш капрал Детунату — наш, прикордонник, а це сліди порушників. Давай я спочатку схоплю цих двох, а потім знайду й товариша капрала Детунату.