Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 8
Вахтанг Степанович Ананян
— Хто це там?… — здивовано прислухалися діти.
Чамбар кинувся у воду за вбитими селезнями. За собакою — Камо. Дід Асатур, Армен і Грикор налягли на весла, поспішаючи до місця, звідкіля долинув дитячий крик.
Камо, ступивши на протилежний берег острівця, застиг від здивування. У величезних ночвах, які спокійно погойдувались на хвилях, сиділа дівчинка в червоному платтячку, тримаючи в руках весло.
Побачивши хлопчика, вона високо підняла вбитого селезня і сказала з усмішкою:
— Поглянь, з води витягла.
— А другий де?
— Другий? Он собака несе…
З води вибирався, обтрушуючись, з качкою в зубах Чамбар.
— Це ти, Асмік? — вигукнув Камо, впізнавши дівчинку. — Ану, пришвартовуй до берега.
Асмік уміло підвела свої ночви до берега і легко вистрибнула на землю. Це була дівчинка років чотирнадцяти з блискучими темними очима. Прикривши рукою очі від сонця, вона дивилася на Камо і посміхалась.
— Чому ти кричала? — нарешті запитав він.
Після твого пострілу дві качки просто з неба звалилися біля мого човна.
Одна мало не на голову… Але зараз я вже не боюся, сказала вона і засміялась, блисінувши двома рядками білих зубів. — Ти сам? — запитала дівчинка. — А де твоя рушниця? — і обернулася лицем до озера. Яке прекрасне наше Гіллі!.. Яке тут повітря!.. Я тут від раннього ранку…
Чамбар, віддавши качку дідові Асатуру, повернувся на острів і, підійшовши до Асмік, тривожно заскімлив.
— Просить у тебе качку, — пояснив Камо.
— Качку? Ні, це моя здобич, не віддам! — гукнула дівчинка до собаки, ховаючи селезня за спину. — Ну, гаразд, не ображайся, на, на, візьми…
Чамбар весело кинувся у воду, несучи здобич господареві.
— Поїхали, Асмік, а то мій дідусь подумає, що я потрапив у пащу вішапа.
Дід Асатур, побачивши дівчинку, вражений, запитав:
— Чия це дочка? Що вона тут робила?
— Дочка тітки Анаїд.
— Якої Анаїд? Ланкової тютюнової бригади?
— Еге ж.
— Ну і що ж ти тут робила? Як тебе мати відпустила саму, дочко?
В голосі діда звучали подив і тривога:
— Дівчинко, серце лева ти з’їла, чи що, коли наважилась сама забратися в це прокляте озеро?.. Ну й дівчата тепер, хоч тримай їх на прив’язі…
Всі засміялись.
— І що ти збираєшся робити в цьому озері, дитино моя?
— Я збираю яєчка, — відповіла дівчинка.
— Які яєчка?
— Гусячі, качині, отих чорних курочок… Збираю яєчка всіх птахів.
Цікавість діда і хлопчиків дедалі зростала: «Якась незвичайна дівчинка. Ні буйвола, ні дева, ні вішапа не боїться».
Раптом Асмік сказала з образою в голосі:
— Але той хуліган Сето кидає камінням у зібрані яєчка…
— Де він? Зараз я йому дам! — вигукнув дід, схопившись за звичкою за посріблену рукоятку кинджала.
Старий мисливець з рушницею в руках, зігнувшись, ступив до очерету, з протилежного боку якого вискочив підліток і кинувся навтіки Дід грізно посварився на нього пальцем і гукнув:
— Облиш з цією дівчинкою жартувати, бо інакше, клянусь бородою, намну вуха…
Довгий час Асатур не міг заспокоїтись.
— Який же син може бути у такої матері?.. Кажуть же, що яблуко від яблуньки недалеко котиться.