Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 6

— Ну, коли Дарвін стільки знає, то нехай він скаже, чому в болотяних птахів довгі ноги і дзьоб? Погляньте на ту чаплю, чи на того маленького бекаса — тіло у нього завбільшки з куряче яйце, а ноги, як у курки, і дзьоб у два рази довший за курячий. А ту білу пташину бачите, що стоїть на одній нозі?.. Ну, скажіть самі до чого ж потворна довжина… А чому у ворони дзьоб і ноги короткі? — і дід переможно поглянув на хлопчиків.

— Це тому, — спокійно відповів Армен, то ці птахи дістають поживу з води: черв’яків, рибок, жаб, мох. Коли б у них були короткі дзьоби і ноги, то вони б голодували… Скажемо прямо: у кого були короткі, ті голодували, вони вимерли, а в кого довгі — залишилися жити.

Ця відповідь зовсім здивувала діда Асатура, але він не здавався:

— Ану скажіть, чому дикі кози з весни до осені живуть і пасуться окремо від козлів? Еге ж! Я сам бачив, самці ходять в одному стаді, самки — в іншому, немовби хтось їх відокремив, і так до грудня місяця.

Хлопці, здивовані, мовчали: вони в книжках не читали про це нічого.

Ото ж бо, любі. Це вам не мацун з хлібом їсти, — зауважив іронічно старий. А тоді почав пояснювати: — Якщо хочете знати, ці тварини живуть окремо до осені тому, що теляться в теплі весняні дні, коли зелень буяє. А коли б вони телилися взимку, то і матки і потомство гинули б від холодів і браку паші. Так-то, синку, в природі все розумно влаштовано.

— Це не те, що природа так розподілила, а в боротьбі за існування тварини набули ці навики, — відповів Армен сухо. Йому було прикро, що це явище, описане Дарвіном, він одразу не зміг пояснити,

— А хто це сказав, що не природа розподілила? — погарячився дід.

— Дарвін.

— Дарвін? — здивувався дід Асатур. Ну, значить, Дарвін ходив по наших стежках… А проте знай, що ми й без Дариіна все це бачили й розуміли. — Він трохи помовчав, потім додав: Якщо твій Дарвін хоче знати всі таємниці природи, він повинен покликали всіх мисливців й запитати: «Ану, скажіть, що ціка-його ви бачили в полях І лісах?» Одній людині всього, що робиться в природі, не охопити…

— Ну, від ваших суперечок ситим не будеш, — втрутився Грикор. — Давайте краще вогнище запалимо. Бачите, який до нас шашлик летить, — він показав на зграю качок, що пролітала над ними, почав хутенько збирати хмиз.

— Навіщо тобі вогонь в такий сонячний, райський день? — запитав дід.

— Апетит мій хоче смаженої качки, дорогий дідусю, — відповів серйозно Грикор з комічним виразом обличчя, — В пам’ять про душу твого кума Мукела підстрілив би ти, дідусю, одну качку…

— Але ж зараз вони несуться, синку. Шкода.

— А селезня не шкода, убий селезня.

— От шибеник, як же в зграї розбереш, де качка, а де селезень?

— «Я — мисливець! Я — мисливець»! Ось воно твоє уміння, — сказав Грикор, насміхаючись із самолюбства старого Асатура.

— Ах ти, чортеня погане!..

— Слушна хвилина, щоб умовити його, — шепнув Камо на вухо Арменові.

— Дідусю, ти ж обіцяв навчити нас мистецтва полювання, — почав Армен, — відкрий нам його таємницю, адже це книга природи…