Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 5
Вахтанг Степанович Ананян
— Знову смієтеся з мене?.. Шибеники!..
Хлопчики бурхливо засміялися.
— Може, там гине душа Мукела, і він кличе свого кума Асатура на допомогу? — запитав Грикор.
Старий похитав головою і пробурмотів собі під ніс: «Ех, народ, що мені робити з цими поганцями».
— А ти чого пирхаєш? — накинувся він на Грикора. — Якщо твої телята забредуть в посіви, намну тобі вуха, хлопче, не подивлюсь, що ти школяр. І навіщо ти зв’язався з тими телятами?
— Дідусю, я вирішив стати освіченим пастухом, — відповів Грикор. — Піду в зооветеринарний інститут. Закінчу навчання і вирощуватиму в нашому колгоспі телят завбільшки з буйвола…
— Непогано зробиш, — сказав дід, попихкуючи люлькою. — Але людині треба вміти книгу природи читати… — І після хвилинної мовчанки старий додав — Адже не все ти знайдеш у книжках, а в природі, в житті — чого тільки немає…— Заглибившись у свої думки і глянувши на весняне сонце, дід Асатур вів спокійно далі: — Отакий він, світ… Знову з смертного одра підвівся, розцвів: у шовк та оксамит убрався… Скільки таких весен минуло, скільки таких, як я, мисливців, не розгадавши таємниць природи, покинули білий світ, а озеро Гіллі як було, так і є. І скільки негод, зимових холодних вітрів не пронеслось би над ним, щовесни воно молодіє, розцвітає і одягає смарагдове вбрання. Такий уже світ. Після смерті приходить життя. І все живе… Скільки років ти вчишся, Камо? — звернувся він раптом до свого внука.
— Вісім…
Дев — злий дух.
— А я шістдесят літ читаю книгу природи, читаю і кінця-краю не бачу. Отак, любий, кожен повинен вивчати життя, одного шкільного підручника замало…
— Дідусю, про все, що ти читав у книзі природи, написано і в наших підручниках, — підморгнувши товаришам, сказав Армен.
Дід Асатур, здавалось, образився і здивувався:
— Як це може бути? Коли все написано в книгах, то скажи мені, звідки стільки птахів прилітає на озеро Гіллі весною?
— З півдня Муганських степів, з берегів Індійського океану, де вони зимують, — без вагання відповів хлопчик.
Дід здивовано підвів брови:
— Ну, тоді хай ваші книги скажуть, чому одні з цих пташок, що ось зараз купаються в озері, красиві, а інші — сірі, подібні до каменю, незграбні? Чому природа не створила їх усіх або красивими, або некрасивими?
— Це зовсім легке запитання, — сказав Армен. — Красиві, гарно забарвлені,— це самці, а решта — самки. В природі самці кращі за самок.
Дід Асатур від здивування припинив свою роботу. Те, що він вважав за результат піввікових спостережень, виявляється, знає якийсь хлопчик (і, може, навіть усі школярі знають!) як незаперечну істину.
— Коли ти й це знаєш, то скажи, чому самці кращі, чому природа створила їх красенями?
— Щоб своєю красою чарувати самок…
— Мій хлопчику, ти просто вчений. Звідки ти стільки знаєш?
— Про це писав ще Дарвін, — відповів Камо замість товариша.
«Цей Дарвін був, мабуть, мисливець», подумав дід Асатур, але, не маючи наміру складати зброю перед Дарвіном, — бо хто ж це бачив, щоб інші знали природу краще за відомого в краю мисливця Асатура, — він пустив у хід проти Дарвіна і школярів «важку артилерію».