Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 3
Вахтанг Степанович Ананян
Дід Асатур вистрілив. Риба, показавши з води біле черевце, попливла за течією вниз, і все стихло.
— Якщо не вбив, то все-таки налякав ти її,— як завжди, пожартував Грикор.
Дід Асатур кинув суворий погляд на нього і звернувся до Камо:
— Втекла вгору, тепер попаде в невід… — від хвилювання рушниця в його руках тремтіла. — Проклятий шріт, дрібний, — невідомо перед ким виправдувався мисливець. — Стривай… попалась… у невід попалась! — радісно закричав він, не відводячи погляду од води. — Камо-джан, швидше відчепи кінець невода… швидше, а то подушить усю рибу, проклята!
Камо відчепив кінець вірьовки. Вони витягнули невід з води, в якому заплуталась дивна тварина. З ніздрів її, повільно збігаючи по вусах, витікала вода.
— Тягни в цей бік! Ой, хлопчику, розірвала невід, клята! Тепер може втекти, тягни сюди, — гарячився дід.
Але даремно хвилювався старий мисливець. Одна лапа видри заплуталась у розірваному неводі і не давала змоги їй втекти.
— Гей, Грикоре, удар її своєю палицею по голові. Чого ти стоїш? — кричав дід Асатур.
— А якщо вона раптом здохне, — удавано серйозно відповів Грикор.
Армен глянув на його палицю, відвів був погляд, але зразу ж обернувся і сказав:
— Підожди, не вбивай, сфотографую спочатку. — І він навів свій фотоапарат на звіра.
Видра, напружуючи всі сили, намагалася вирватися з невода, наповненого рибою. Лапи в неї були дуже короткі, широкі, схожі на плавці, вона незграбно повзала на черевці, загрібаючи під себе пісок. Сіра мокра спина звіра виблискувала на сонці, немовби на ній не було шерсті. І коли видра, дедалі більше заплутуючись у неводі, перевернулась на спину і па сонці блиснуло її світле черевце, хлопчикам здалося, що такого жовто-сріблястого хутра нема в жодної тварини в світі. Але старий Асатур знав, що такий чудовий блиск має лише жива тварина, а після її смерті хутро поступово втрачає свою чарівну красу. Він витрусив невід на траву. Незважаючи на те, що частина риби втекла через дірки, улов був багатий.
Старий зібрав форелі, оббілував видру і тоді заходився лагодити невід.
Робота кипіла в його руках. Він поспішав, щоб перепинити шлях рибі, яка тепер вільно пливла річкою.
Хлопчики захоплено дивилися з берега на «велике переселення» риби. Сонце, мов величезний прожектор, просвічувало річку так, що на дні її видно було золотистий пісок, а в прозорій глибочині яскраво виблискували сріблясті форелі.
Куди вони пливуть? Чому залишають безпечні глибини Севану, наражаючи своє життя на небезпеку в мілководних місцях, де зустрінуть вони на своєму шляху тисячі ворогів — і рибалку з сіткою, і видру, і баклана, і чаплю?..
Над Севаном часто віють буйні холодні вітри. В такі дні його шалені хвилі з великою силою б’ються об берег, розбиваючи навіть базальтові скелі. Як же матері-риби можуть довіряти долю своїх дітей цій страшній силі? Напровесні вони поспішають із Севану в бік Гіллі, а там струмками, що стікають з гір, пливуть ще вище. Весь час вгору і вгору, до холодних джерел.
Цей хід риби з Севану в бік гір відбувається в усіх річках і струмках, які впадають в озеро. Риба так далеко відпливає од нього до мілководних місць, що іноді, проходячи повз струмки, помічаєш відкриті спини риби і дивуєшся, звідки в цих мілких місцях може взятися така крупна риба. В цей час її легко ловлять не тільки сільські хлопчики. Вовки й лисиці також стають «рибалками».