Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 27

— Не турбуйся, мамо, квочок ми знайдемо. Ось і дідусь Асатур одну дасть, він пообіцяв. Правда, дідусю?

— Правда, правда, як на таке діло не відгукнутись!.. Неодмінно у моєї старої квочку віднімемо. І до інших в курники заберемося: зараз в кожному дворі кури квокчуть. А до ж твій торішній виводок, онуко? Цілий? Покажи-но, що там за диковинка!

— Але, дідусю Асатур, як же я тобі їх покажу? Адже вони цілий день на річці плавають. Якщо ти побачиш мармурових — значить, наші, таких ні в кого немає.

— І не розлітаються? — запитав дід.

— Та ми з мамою їм крила попідрізали. А то якось знялися і далеко полетіли. Правда, потім самі повернулися. Дідусю, допоможи квочок дістати! Тебе люблять у селі, тобі не відмовлять… Всі повірять, — упрошувала діда Асмік.

— Ну, підемо, онуко, підемо, — згодився дід. — Підемо спочатку до моєї старої.

Асмік, сяючи від радості, йшла за дідом…

— Стара, у тебе, я знаю, одна з курок квокче. Позич-но її цій дівчинці,— сказав дід дружині, заходячи до себе на подвір’я.

Стара Наргіз оторопіла. «Навіщо?» говорив її погляд. Асмік показала їй велике яєчко і сказала:

— Це яєчко дикої гуски, бабусю. Ми підсиплемо квочку — вилупляться пташенята, пухнасті, жовтенькі…

— О-о-ох, щоб я осліпла! Хто ж бачив, щоб курку підсипали яєчками диких птахів? Ото новина! — і стара перехрестилась.

Діл Асатур похитав головою:

— Ну. відхрестилась? Тепер боятися нічого — давай квочку,

— Та що ж це? — забурчала стара. — Я сама хотіла квочку підсипати. Що ж нам тепер, без курчат доведеться залишитися?

— Ну-ну, не бубони, — говорив дід, — курей у тебе, слава богу, багато — не ця, то інша квочка знайдеться.

— Бабусю, якщо у вас курка заквокче, я вам яєчок водяної чорної курочки принесу, — сказала Асмік.

Стара погодилась і пішла по курку.

Асмік допомогла їй зловити квочку і стояла, притискаючи курку до грудей, задоволена і горда.

— Старенька моя мила, молодь наша на весь світ чудеса творить Для того вони комсомолом і називаються, вік їм жити!.. І ці, піонери, так само все, що захочуть, зроблять. Повір, зроблять… Якщо живих квочок не дістануть, залізну підсиплють, — говорив дід Асатур.

Перша добута квочка допомогла справі. Погодилась дати школярам квочку дружина Арама Акопяна. Прийшли вони і до матері Грикора. Вона спочатку забурчала, але Грикор, як завжди, зумів розсмішити і умилостивити матір.

— Нанї-джан, — сказав він ніжним голосом, — я тобі цілий полк пташенят приведу разом з куркою. Дай, не бійся!

— І-і, навіжений, чи будеш ти коли-небудь таким, як Армен? — засміялась вона і відчинила двері курника.

— Професором?

— Путнім, розумним…

— Буду, буду! Ще є час — тихіше їдеш, далі будеш. Куди ти поспішаєш? — І, вихопивши курку з рук матері, Грикор побіг.

Великий гармидер зняла тітка Сона, мати Сето. До неї діти за квочкою і не звертались, але Сона вважала за необхідне втрутитися. Стоячи на пласкому даху свого будинку, вона, розмахуючи руками, кричала: