Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 161

— Що ж, Камо-джан, ти хочеш повести свого дідуся в пащу вішапа… — пожартував старий мисливець.

— Ні, дідусю, ти з Асмік залишишся на хиткому острові, полюватимеш там, а я піду сам…

— Еге! Самого я тебе не пущу, — заперечив дід.

Камо перебив його:

— Ти ж знаєш — там болото. Асмік саму не можна залишати. Побудеш з нею, щоб качки не напали…

Асмік засміялася.

— Еге ж! — протягнув старий мисливець, — качки можуть помститися мені… А, Чамбар, іди сюди, іди!.. — гукнув дід собаку, який, побачивши свого господаря, весело завищав і замахав хвостом.

Вони йшли польовою стежкою. До їхніх ніг вклонялася великим колоссям пшениця «вірменка».

— Який врожай! — захоплювався дід Асатур, оглядаючи з-під долоні золотисті ниви. — Наш Овсеп може Героя одержати… Власне, головну роль зіграла вода, Камо, знайдена нами… — і через хвилину запитав: — Камо-джан, а чому ви не зробили оце дослідження з вішапом місяць тому?

— Для цього досліду треба на кілька годин припинити потік води. А тоді хто б наважився це зробити — поля вмирали від спраги.

Так, розмовляючи, вони дійшли до берега найкоротшої в світі річки Гіллі.

— Річка ніби поміліла. Що ти скажеш, Камо?

Камо усміхнувся. На верхній губі його здригнулися чорні вусики, що за останній час помітно виросли.

— А як же інакше, дідусю? Адже у нас серпень місяць?

— Що ж, як серпень? Ця річка в найзасушливіші роки ніколи в серпні так не міліла, — обстоював старий.

Камо знову загадково усміхнувся. Асмік згоряла від цікавості.

— І ти, і ти вже навчився в Армена робити з усього таємниці! Ну, скажи ж, у чому справа? — нетерпляче вимагала вона.

— Що ж мені казати? Чи не зрозуміло й так? Коли ми випустили гас. в озеро на вершині Далі-Дагу, чи не дійшов він до Гіллі?

— Так, дійшов.

— Коли ми зробимо це тепер, так гас потрапить уже не в Гіллі, а в ставок, де полощуться твої гусенята.

— Як це, хлопче? — здивувався дід Асатур.

— От ще недотепні люди! Зрозуміло ж. Гас потрапить у водяний потік, що йде з «воріт пекла», звідти в канал, а з каналу на наші поля, в сільський струмок, у ставок…

— Ох і справ же ви наробили, Камо-джан! — захоплено сказав старий мисливець, нарешті зрозумівши, що відбулося. — Нащо вже розумна людина був небіжчик Каро, та й той не зрозумів би…

— І твій кум Мукел теж, мабуть, не второпав би, — пожартував Камо.

Заливисто засміялась Асмік. Її дуже смішив цей «кум Мукел» з його незаперечним для діда Асатура джерелом, з якого мисливець постійно черпав приклади життєвої мудрості.

На березі вони знайшли рибальський човен і, спустивши його на воду, попливли нескінченними протоками і басейнами до пам’ятного хиткого острівця.

— Пригадуєш, скільки яєчок ми зібрали на цьому острові півтора року тому? — спитала Асмік у Камо.

— Аякже, — кивнув головою Камо. — Тільки чи не зірвався він з свого «якоря» і чи не зробився він з хиткого плавучим, цей наш острівець?.. Як багато качок, дідусю, але вони чогось не літають. Дай-но рушницю, — простяг він руку, — я їх зараз сполохну… Дивно, чому вони не літають? Пташенята безпері, чи що?

Численність качок збудила у Камо мисливські інстинкти. А Чамбар, висолопивши червоний язик, скавучав і нетерпляче поривався з човна.