Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 163

Поклавши на каміння мішки з соломою, хлопці сиділи на них і при тьмяному світлі електричних ліхтариків дивились на воду, що шалено вирувала.

— Ну, що ж ми повинні робити в цьому пеклі? — не без остраху спитав Сето.

Армен підвівся, підійшов до басейну і, освітивши ліхтариком одну з його стінок, сказав:

— Бачите цей закладений отвір? Раніше вода витікала з нього, бігла в глибину гори. Після того, як Камо востаннє висадив у повітря тут скелю, вода змінила течію і пішла так, як тепер. Потім з колгоспу прийшли майстри й зацементували цю дірку. Зараз ми повинні знову її відкрити і знову спрямувати воду на її попередній шлях.

— Висушити канал?! Позбавити село води? Та що ти!.. Що скаже Баграт? — злякано спитав Сето.

— Про це ми вже домовилися з ним. Зараз вода колгоспу не потрібна. Сьогодні обійдуться, а завтра дірка буде знову зацементована.

— Так, але отвір цей вище від рівня води. Вона не піде в нього більше, — сказав Артуш.

— Ну, це байдуже. Ми закладемо камінням вихід з басейну, вода в ньому підніметься і піде в попередній стік, знову пройде під горою і поллється в Гіллі, а там на неї чекатиме Камо з апаратом в руках, — нарешті відкрив товаришам таємницю їхнього походу на Чорні скелі Армен.

— А коли вода піде не в Гіллі, а зовсім в інший бік? — спитав Сето.

— Може трапитись… Але саме для того, щоб довідатись про це, ми й повинні зробити цей дослід. Тому Камо й чергує на озері, чекаючи нашої посилки… відомостей про нас. Спробуємо… Ну, Грикоре, візьми лом, почнемо. А ми носитимемо каміння, складатимемо.

Грикор з вправністю досвідченого майстра кількома ударами лома вибив цементову пробку, що закривала попередній стік. Відкрилася глибока чорна щілина.

— Виходить, — знову не утримався від жарту Грикор, — якщо я впаду в цю дірку, то випливу в Гіллі?

— Спробуй, тоді побачимо, — сказав Армен.

— Ой, ні, не треба, я не хочу цього! — злякався Грикор. — Не кинусь, не кинусь… Я краще шапку свою надішлю Камо. — І він кинув у щілину свою стару шапку. — От здивується Камо! Сето, тягни мішки!

Хлопці висипали солому в щілину, а потім міцно заклали камінням виїмку в басейн, з якої виливалась і надходила в печеру вода.

Басейн швидко сповнився водою до країв, і, дійшовши до розколини, вода, грізно вируючи, з ревінням і свистом ринула у своє попереднє, що йшло невідомо куди, підземне річище.

Під шаленим тиском води задрижала. стряслася скеля. В її недосяжних глибинах щось стогнало, плакало, ухало… Від цих звуків мурашки побігли по спинах хлопців.

— Ну, чи не пекло?.. Недарма наші предки вважали, що воно не лише існує, а й міститься під цими скелями, — сказав Армен.

Хвилин за п’ятнадцять хлопці розкидали каміння, яке вони склали у виїмці басейну. Рівень води в басейні знизився, вона перестала вливатись у міжгір’я і знову, з клекотом і дзвоном, ринула в печеру, а з неї бурхливим сріблястим каскадом спадала в міжгір’я, в гирло колгоспного каналу.