Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 133

— Це липа, вона легка і плавуча. Киньте на воду і тримайтеся за неї… Мені, однак, запах шашлику не дає спокою… Слово честі, це витівка Грикора!

— Ну, от і гаразд! Тепер усе простіше стало. Я сам збирався доручити Грикорові дістати такий легкий стовбур, — сказав Ашот Гаспарян, — таким чином у нас буде з чого збудувати «підіймальний кран», щоб витягти Сето з озера.

Коли з великим апетитом з’їли шашлик, Камо звівся першим.

— Ну, роздягайтеся, живо! — крикнув він.

— Ні, у нас ще до роздягання є одна важлива справа. — зупинив товаришів Армен. — Треба спочатку нею зайнятись. Сето, допоможи перелити гас із бутлів у глечик.

Коли ця операція була закінчена, Армен сказав:

— Тепер треба приготувати рятувальний круг.

— Рятувальний круг?.. З чого?..

— А от з цих бутлів. Вони досить великі, трилітрові… Дідусю, дозволь відрізати трохи шкури від твоєї мисливської здобичі.

Одержавши дозвіл, Армен вирізав з шкури барана кілька шматочків і щільно обв’язав ними шийки порожніх бутлів. Потім, міцно припасувавши бутлі до кінців і до середини принесеної дідом колоди, він кинув свій «рятувальний круг» в озеро.

— Тепер і ті, хто не вміє плавати, можуть вирушити з нами, — оголосив він. — Хоч до самого центра озера. Мої бутлі можуть витримати деяку вагу.

— Ну, готово? Роздягайтеся ж скоріше! — нетерпляче вимагав Камо.

— Ні, ще не все готово, — заперечив Армен. — А ти подумав про те, як ми опустимо на дно озера цей наповнений гасом глечик? — спитав він, пильно поглядаючи на товариша.

Камо, що рвався вперед, як молодий, ще необ’їжджений кінь, змушений був визнати, що про таку «дрібницю» він і не подумав.

— Адже гас легший від води, і ніхто з нас не зуміє опустити глечика на дно озера, — говорив далі Армен.

— Підв’яжемо до глечика камінь, — запропонував Сето.

— Камінь? Не треба. Гас легший за воду, це так, але глечик — важчий. Глечик з налитим в ньому гасом буде важчий від води на кілограм, — сказав геолог, нашвидкуруч підрахувавши в своєму зошиті різницю між питомою вагою гасу і глечика.

— Ну, ви, нарешті, готові? — нетерпляче спитав Камо.

— Так. тепер можна сказати, що ми готові, — відповів Армен.

— Роздягнемося й ми, — сказав Ашот Гаспарян. — Якщо ми не включимось у такий науковий похід, багато втратимо…

Ввійшовши у воду, хлопці вхопилися за колоду з бутлями і попливли до середини озера. Вир тут відчувався дуже сульно. З глибини озера піднімались бульбашки, лопались, розбігались колами.

— Ось тут і починається підводна річка, — сказав Сето. — Камо, відв’яжи глечик і дай мені. Я…

— Почекай, нехай я спочатку обв’яжу тебе вірьовкою, ось так… — І Армен міцно оповив вірьовкою Сето. — Тут глибоко? — запитав він.

— Метрів чотири.

Армен на око виміряв вірьовку. В ній було більше п’яти метрів Одв’язавши глечик од колоди, Армен вручив його Сето: