Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 116

Ні, про кражу портфеля він нікому нічого не скаже. Всі речі куплені за гроші колгоспні, гроші не пропали. Скаже одній матері. Впаде їй до ніг, буде просити, щоб нікому не відкривала цієї таємниці. А гроші він заробить… А що, коли мати відмовить йому, не захоче зберігати цієї страшної таємниці?.. Почне розповідати всьому селу, кричати, проклинати, аби лише полегшити свій стан…

«В такому випадку налякаю її, скажу, що кинуся в озеро», вирішив Сето і уявив собі, яке це справить враження на матір. І, зупинившись на тому, що найболючіше зачіпало всіх матерів, Сето полегшено перевів подих і постукав.

Почувся якийсь шурхіт, тріск, але до дверей ніхто не підійшов і не відчинив йому.

Сето постукав ще раз, але й на цей раз марно.

В чому ж річ? Стук, звичайно, почули. В будинку прокинулися, хтось ходить…

Ну, звичайно, до матері дійшла історія з портфелем, і вона не бажає приймати сина.

— Мамо, відчини!.. Вислухай мене, потім виженеш…

Сето добре знав вдачу матері. Розсердившись, вона протягом кількох годин мовчала, а потім вибухала, як бомба. «Ну, зараз вона обрушить на мене весь свій запас проклять. Піду я краще до діда Асатура, а вже ранком помирюся з матір’ю», вирішив Сето і, сховавши свої покупки в дворі, пішов до діда.

Сето не знав, що матері не було вдома. Її і братка взяли до себе родичі.

А в будинку бродив і грюкав старий злодюга-кіт.

Сето дійшов до будинку старого мисливця і постукав у вікно.

Дідусь вийшов напівроздягнений і, побачивши Сето, злякано відступив.

— Гей, стара, що мені тут приверзлось!.. Ісусе Христе, сохрани від зла… — почав хреститися дід. — Послухай, хлопче, — майже закричав він, відступаючи назад, — як же ти ожив?..

Сето знітився: чи не привиділось йому? Він обмацав себе, поглянув на зірки, кинув камінь в собаку, що гавкав… Ні. він, звичайно, не спить.

— Що ти кажеш, дідусю? Ти збожеволів?..

Голос Сето, справжнього живого, обрадував дідуся.

— Справді живий? Слава небесам!..

— Живий, звичайно. В чому річ, дідусю?..

— Оце так історія!.. Ну, біжи скоріше до Баграта. Рятуй свою честь! Біжи, біжи!..

Сето не розумів дідуся. Йому справді треба рятувати свою честь. Але як? Адже він втратив гроші? «Ні, нічого не втратив, — вирішив він. — Піду скажу, що доручення виконав, усе привіз чесно… Зараз же й піду, нехай він і уві сні не думає про мене погано…»

І Сето поспішив до будинку голови.

Чи відчинять йому двері? Баграт тепер, мабуть, про нього як про злодія думає. Сето хотілось як можна скоріше розвіяти підозріння, сказати, що він виконав доручення, привіз усе, що треба.

У вікні будинку голови блимав блідий вогник. Коли Сето постукав, вогник розгорівся сильніше, двері відчинилися і на порозі з’явився сам Баграт. По спині Баграта, коли він побачив Сето, пробіг неприємний холодок.

— Привіз подарунки, товаришу Баграт, — намагаючись бути радісним, доповів Сето.