Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 115

Працівники міліції не знали, що робити. Слід би відправити труп в село Лчаван, але здійснити це виявилось неможливим, і вони змушені були поховати його в місті Алаверди.

Наступного дня сержант міліції Серобян виїхав у село Лчаван і, вручивши голові колгоспу Баграту портфель з грішми і паперами, розповів все, що сталося.

Баграт був приголомшений, але, зберігаючи зовнішній спокій, прочитав акт міліції про смерть Сето Мартиросяна.

Баграт довго не міг заспокоїтись. Він почував, що сердечно прив’язався до Сето. Мучила його і совість: адже цей хлопчина загинув, виконуючи доручення, дане йому колгоспом!

Безмірно були засмучені й друзі Сето.

— Ви розумієте, адже він їхав, щоб купити для нас подарунки! — схлипуючи, казала Асмік.

Камо з Арменом сиділи на траві, похнюпивши голови. А Грикор, відвернувшись, щоб інші не бачили сліз на його очах, кидав камінці на телят, які паслися поблизу.

Ну, а Сона?.. Адже ж вона була матір’ю, і серце її боліло і обливалося кров’ю, як у всіх матерів на світі, що втрачають своїх дітей. Вона ридала, побивалась, а інколи і втрачала свідомість…

Сето стукає в зачинені двері

Було за північ. Село Лчаван спало міцним сном.

Недалеко від будинку тітки Сони зупинилась вантажна машина. З неї зійшли люди, швидко зняли якісь речі, і машина помчала далі.

Біля речей залишилась одна постать. Це був Сето. Він стояв у роздумі: як бути, як сказати матері про втрату грошей?..

З тиждень прожив Сето в Тбілісі, в дядька Арута, почуваючи себе в його сім’ї небажаним гостем. Виною цьому була дружина дядька, яка не приховувала свого неприязного ставлення до хлопчика. Робити було нічого, він вирішив скоріше забиратися геть і вже думав навіть стати на роботу на завод, де працював дядько Арут.

Про причини такого ставлення тітки Сето дізнався випадково в останню ніч. Думаючи, що Сето спить, тітка злим голосом казала чоловікові:

— І не соромляться, приїжджають із села з порожніми руками!.. Скажи, що б з нею сталося, якби вона нам прислала кілька головок сиру?

— Ну, вона вдова, тисячі дірок у неї в господарстві, — намагався пом’якшити незадоволення дружини Арут.

— Ти не захищай! Сільські всі такі — жаднющі… А ти ще хочеш, щоб я їй на плаття послала!..

Ця розмова так вплинула на Сето, що він зразу ж вирішив послухатись поради дядька Арута і повернутись в село. І ось тепер, без плаття, якого чекала мати, обікрадений, він стояв на порозі свого будинку і боявся постукати. Звідки ж він звав, що його скупа мати, яка сварилася з сусідкою за просяве зернятко, готова була віддати і свій будинок, і худобу, і життя своє, аби тільки був живий її син?..

Сето перерахував привезені ним речі. Все було на місці. Це подарунки, куплені за замовленням Баграта. Гроші десь дістав, звичайно, в борг, дядько Арут. Він же й допоміг зробити покупки.

«Світає, — думав Сето, — незабаром всі дізнаються про мій приїзд. Товариші будуть насміхатися з мене, слухаючи оповідання про те, що сталося в поїзді — про злодія, про портфель, що пропав з грішми. «Знаємо, — скажуть, — як пропали гроші!» А дядько Артем неодмінно підморгне Баграту: «Чи не казав я, що не можна довіряти вівцю вовкові?»