Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 110

«В чому справа, що сталося зі мною? Чому мені так радісно?..» подумав Сето і раптом, згадавши, стрімголов зіскочив з ліжка.

— Спізнився, нані, скоріше! — підганяв він матір.

— Ти що, косити йдеш? — здивувалась матір.

— Чому ж би й ні? Чим я гірший від Грикора? Скоріше, нані, дай хліба шматок!

Загорнувши в папір сніданок, Сето взяв косу і побіг.

З веселим гомоном виходили з села озброєні косами групи колгоспників і спускались до озера Гіллі, де простяглися темнозелені поля люцерни і конюшини. Лагідний ранковий вітерець ласкаво колихав верхівки густих високих трав, і серця людей сповнювались радістю. Землі, що лежали біля озера, легко було зрошувати — не те, що на горі.

Голова колгоспу Баграт догнав косарів. Він їхав верхи білим конем.

Помітивши голову, Сето знітився, соромлячись глянути на нього.

Притримавши коня, Баграт лагідно спитав хлопця:

— Косити йдеш, Сето?

— Так, товаришу Баграт, — не підводячи голови, відповів Сето.

— Молодець! Ну, що було, те було. Хто старе згадає… Мені Асмік про все розповіла, — по-батьківськи лагідно сказав Баграт.

Проте, відчувши, що хлопця пригнічує його присутність, Баграт від’їхав. Розшукавши в натовпі бригадира, він сказав:

— Овсепе, як видно з усього, Сето вирішив свої гріхи загладити. Обходься з ним ласкаво. Скажи про те всім членам своєї бригади… Зрозумів?

— Якщо слабку струну зачепимо, добре працюватиме, хлопець міцний, — добродушно всміхнувся Овсеп.

…Коли через три тижні в правлінні колгоспу обговорювалось питання про преміювання кращих косарів, Баграт запропонував преміювати і Сето.

— Але ж у нього всього тільки тридцять шість трудоднів, за що ж йому премію давати? — спитав один з косарів.

Бригадир Овсеп, який брав участь у нараді, заступився за Сето:

— За цей час у моїй бригаді ніхто не накосив стільки, скільки Сето. В поле виходив раніше від усіх, повертався пізніше від усіх. Завжди серйозний, ні з ким не жартує, ні на кого очей не зведе… Навіть матір повчає. Я кілька разів чув, як він пошепки докоряв їй: «Сором, нані! Що люди скажуть!»

— От за таку роботу йому і треба черевики дати, — рішуче сказав Баграт.

Другого дня в полі під час обіду вручали премії кращим косарям бригади Овсепа. Сето був дуже здивований, почувши своє прізвище.

— Тут якась помилка, товаришу бригадир, — зніяковів він. — Я ніякої премії не заслужив.

— Ніякої помилки. Одержуй свою премію і працюй так, як працював у перші дні.

Сето, однак, не наважувався підійти.

— Дурень, — шепотіла мати, смикаючи його за рукав, — іди бери! Ті, що одержують, не краще за тебе працювали.

Сето суворо глянув на матір і нерішуче підійшов до бригадира. Взявши черевики, він з почуттям сказав:

— Беру, та тільки в рахунок майбутньої роботи!

Того ж дня увечері Камо з товаришами прийшли до Сето і поздоровили його з нагородою. Сето так схвилювався, що не міг вимовити й слова. Серпе його радісно билося, коли він згадував, що до нього всі добре ставляться і що він, як і всі, є учасником спільної праці.