Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 112

— Гаразд, — сказав Сето. — Я згоден, товаришу Баграт. Тільки дозвольте мені купити подарунки не б Єревані, а в Тбілісі.

— В Тбілісі? — здивувався Баграт. — Чому в Тбілісі?.. Хіба в Єревані нема радіоприймачів?

— Є, звичайно, дядьку Баграт, тільки звідси до Тбілісі їхати стільки ж, скільки до Єревана, а в Тбілісі у мене є дядько Арут. Він людина знаюча, допоможе мені.

До революції нестатки й нужда гнали людей з берегів Севану на заробітки в Тбілісі, Баку, Батумі, на північ Кавказу. Так залишив рідні місця, «шукаючи щастя», і брат Сона — Арут. Він оселився в Тбілісі і тепер працював на деревообробному комбінаті.

— Арут? Це вірно, Арут культурна людина, він допоможе. Ну, що ж, їдь. Завтра прийдеш, одержиш гроші й посвідчення і поїдеш, — сказав голова, вручаючи Сето записку.

Не встиг Сето вийти з кімнати, як почув за своєю спиною голос Артема:

— Вівцю вовкові під нагляд віддаєш?..

Сето на мить остовпів. Кров ударила йому в лице, але він стримався: згадав украдених ним гусенят, інші витівки — і проковтнув образу.

Слова Артема, проте, боляче вразили хлопця, і він, ідучи додому, весь час згадував їх. Та коли б він повернувся і відчинив двері правління колгоспу, то почув би, що говорив про нього Баграт Артему.

— Як ти можеш цього підлітка з вовком порівнювати, — розсердився він. — Як може бути вовком хлопець, який народився і виріс у колгоспі, вчився в нашій школі?.. А чий він син, щоб бути вовком? Син рибалки Хечо, того, що втопився в бурю, добуваючи рибу для колгоспу… Правда… його мати має поганий характер і зіпсувала своїх хлопців. Ну, а ми з тобою?.. Що ми зробили для його виховання?..

…Прибігши додому, Сето радісно обійняв матір:

— Правління посилає мене в Тбілісі і дає дуже багато грошей…

— В Тбілісі? Для чого?

— Купити подарунки для Камо, Армена, Грикора, Асмік і діда Асатура.

Сона спочатку розгнівалась:

— Нехай їм пусто! Я буду жати, а вони подарунки одержувати?

Нарешті вона вгамувалась і вирішила, що синові не завадить побувати в Тбілісі.

Добре було б дядька побачити: він тебе з порожніми руками не відпустить. Може, сестрі своїй матерії на плаття купить, якщо вже нічим іншим не зможе допомогти… Тільки дружина в нього злюща, наче змія її вкусила. Якби не вона, хіба ж брат не допоміг би мені?.. Пошли ти їй, господи, сто болячок!..

Як Сето себе виказав

Думки Сето, поки його трясло у вагоні, були прикуті весь час тільки до одного: як могло статися, що дядько Баграт, який завжди ставився до нього з недовір’ям, раптом дав йому таке доручення? Як сталося, що йому дали велику суму грошей; ніхто не подумав, що він може привласнити всі ці гроші і сказати, що загубив?..

Він обмацував портфель і, думаючи весь час про гроші в ньому почував, як підноситься він у своїх власних очах, як повертається до нього втрачене почуття власної гідності.

«А що, коли справді вкрадуть у мене портфель?» раптом промайнуло в голові Сето, і він з острахом оглянув своїх попутників. Хтозна, може, серед них є і злодії? І він боязко поглядав і на чоловіка в папасі, що лежав на лавці навпроти, і на літню жінку, що сиділа поруч, а особливо на двох пасажирів біля вікна. Вони, як здавалося Сето, потай стежили за ним.