Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 109

— Дідусю, що ти говориш! — сердився Камо. — Люди дикі вчинки чинили, а тобі це подобається?

— Нехай дикі, та молодецькі! — наполягав на своєму впертий Асатур.

Його ніхто не підтримав. Всі засуджували вчинок Сето. Взаємини між Сето і його товаришами по школі дедалі ставали гірші. їх уже розділяла глибока безодня.

Тепер Сето стояв у роздумі. Дружнє ставлення нещодавніх «ворогів» обеззброїло хлопця.

— Іди, Сето, до нас, у нас зараз стільки різних справ!.. Таких справ — світ здивуємо!.. Всі будуть задоволені тобою, навіть Асмік, яку ти так часто змушуєш плакати, — лагідно сказав Армен.

Асмік доброзичливо всміхнулась.

— Жаль тебе, Сето, ти хлопець гарний, хоробрий… — продовжував Армен.

— Так, — ствердила Асмік, — хоробрість Сето мені дуже подобається: він так спритно лазить по скелях!

Слова дівчини, напевно, зачепили Сето за живе.

— А для чого вам по скелях лазити? — спитав він уже миролюбним тоном.

— Всі знають, що ми знайшли старовинний канал, тепер шукаємо воду. Адже ми юні натуралісти. Ми мусимо піднятися на Чорні скелі, як нещодавно підіймались на Чанчакар, на пасіку диких бджіл, — пояснив Армен. — Ми повинні розкрити таємницю озера Гіллі, таємницю «воріт пекла», дізнатися, хто там стогне.

— У таких справах тебе, Сето, ніхто не замінить, — додав Камо. — Давай же не будемо ворогувати! — І він простяг Сето руку.

Вогник, прихований у глибині серця Сето, раптом розгорівся, яскраво запалав, і його промені пробились назовні, тепло освітивши лице хлопця. Він одразу відчув себе іншим і, потиснувши руку Камо, кинув йому до ніг свій лук і стріли:

— Ось, беріть, більше не воюватиму, — сказав він з почуттям.

Це побачив Арто. Щаслива, добра посмішка засяяла на його обличчі. Він підбіг до Камо і теж віддав йому свій лук.

Хлопці й Асмік по черзі потиснули руки Сето і Арто. Тепле, приємне почуття охопило всіх.

— Ось так, тепер ми стали ще сильніші, тепер побачиш, що ми можемо зробити, ми, юні натуралісти! — вигукнув Камо, обнімаючи Сето.

В цю хвилину з пташника стрімголов вибіг Грикор.

— Дорогі мої, останні шкаралупки потріскались! Пташенятка вилуплюються всіх кольорів, ну, просто, як солдати — батальйонами! — кричав він, підстрибуючи на одній нозі.— Великі, маленькі, жовтенькі, рябенькі, так і валять… Хо-хо-хо! От так квочки залізні: всю землю курчатами заповнили! — і, так само витанцьовуючи на одній нозі, Грикор повернувся на ферму.

Асмік і хлопці поспішили за ним. Разом з ними зайшли і Сето з братом. Сето вперше заходив на ферму не як ворот, а як друг.

Вражений великою кількістю пташенят, він прошепотів:

— Справді, як багато, і які вони хороші, ці пташенятка нашої ферми!

Сето починає працювати

Прокинувшись на світанку, Сето відчув, що серце його сповнене якоїсь особливої радості. Незрозумілого тягаря, що раніш турбував його рамками, як не було.