Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 107

— Знаєш що? — сказав він, суворо дивлячись на Сето з-під густих брів. — Я не вчитель, в різних методах виховання не розбираюсь і застосовувати їх до тебе не буду. Я людина військова, я знаю одне — дисципліну! Мій метод — ось він! — Баграт стукнув по столу важким кулаком. Як ти гадаєш: є влада у нас и селі? Ану, — звернувся він до секретаря, — напиши прокуророві, що Сето Мартиросян веде боротьбу проти колгоспу. Так, прямо так і напиши… Я цього хлопця так притисну, що він стане іншим…

Однак Асмік, зустрівши голову колгоспу ввечері, попросила його до прокурора не звертатись.

— Ми придумали один спосіб, — сказала вона, — спробуємо його, якщо він допоможе, тоді…

— Добре, — одразу згодився Баграт, — зачекаємо. — І він погладив Асмік то голові.

Другого ж дня Сето, почуваючи, що товариші зовсім одвернулися від нього, із злості і відчаю взяв стріли і пішов до птахоферми. Неохоче пішов за ним його брат.

— Однак, Арто, — підбадьорював його Сето, натягаючи свій лук, — якщо вже під суд, то хоч востаннє душу відведемо.

— Ні, ні, кинь!.. З рук цього діла Асатура ми цілими не вирвемось… — просив його Арто.

— Ну й боягуз же ти!

В цей час на вулиці з’явились Камо. Асмік і Армен.

Сето хотів непомітно втекти, але твердий, владний голос Камо зупинив його:

— Сето, почекай, я хочу тобі дещо сказати.

Сето стояв у нерішучості. Всі свої провини він знав, знав, за що йому доводиться відповідати. «Візьми палицю, — каже вірменське прислів'я, — злодійкуватий собака одразу хвіст підгорне».

— Ну, чого тобі?

— Іди сюди, не бійся, скажу тобі щось важливе.

— Кажи звідти, — сказав Сето і оглянувся: чи не закрито йому шлях до від ступу.

Та не бійся ж ти, не займатиму. Скажу тобі кілька слів, і все… — і, обернувшись до Асмік. Камо шепнув їй: — Спробуємо спосіб Армена

Сето не поворухнувся і знайшов у собі досить мужності, щоб не втекти коли побачив, що Камо сам іде до нього.

По-дружньому поклавши руку на плече Сето, Камо сказав йому тепло:

— Ось що, Сето: давай кинемо воювати.

Сето, який за останній час не чув нічого, крім нарікань, а зараз, похмурий, відчайдушний, готувався стати перед судом, рангом розгубився.

— Ти ж хлопець не позбавлений совісті, продовжував Камо. Заради чого ти робиш дурниці, для чого ти себе губиш?

— Пізно, — сумно відповів Сето. — Мене судитимуть.

— Ти не зважай, що дядько Баграт суворий, — втрутилась Асмік, — у нього серце добре. Поводитимешся добре — простить.

— Але ж я хуліган! — іронічно сказав Сето. — Як же я можу не робити дурниць?

— Кинь жарти, просто скажи: для чого ти це робиш?

— Для чого? На зло вам! Навіщо ви мене в школі осоромили?

— За що ж ти злишся? Винен був, тобі про це сказали, а інакше не могли ми зробити.

Тут, читачу, я змушений розповісти про той випадок з Сето, після якого він перестав дружити з товаришами.

Це було ще в сьомому класі. Тоді Сето сидів на одній парті з Арменом, і всі в школі знали, що вони відмінники. Знали й те, що частіше від них ніхто не ходить у шкільну бібліотеку.

Одного разу Сето одержав нову, в красивій обкладинці, товсту книгу Ферсмана «Цікава мінералогія». Бібліотекар Геворк кілька разів просив Сето повернути книгу, але той не приносив. Який чудовий світ відкрила йому ця книга! З раннього дитинства Сето захоплювався всілякими камінцями різних кольорів і видів. Він усе мріяв відшукати в торах, що оточують село Лчаван, дорогоцінні мінерали. Не може бути, щоб у горах Далі-Дагу не було таких мінералів. А в цій книзі про мінерали розповідались найдивовижніші речі. Скільки довгих вечорів просидів хлопець при світлі лампи над цією хорошою, розумною книгою!.. Як же було йому розлучитися з тим, з чим так здружився?