Читать «Людина без серця» онлайн - страница 101

У Тода поза шкірою забігали мурашки. Він зрозумів, що Стар зараз вчинить якусь дурницю.

— Дозвольте… хто це такий? — ви палив Екельгафт.

Прем’єр єхидно засміявся, потім нахмурився, пронизав поліцай-президента очима.

— Ви ще питаєте, хто це такий? Встаньте!

Екельгафт зірвався з місця, злякано втупився в Стара.

— Дивіться, Тод! — показав на нього прем’єр. — Зараз він нам все розкаже.

— Стар! — прошепотів імперський міністр. — Що ви хочете робити?..

— Стривайте! — відмахнувся той. — Пане Гакер! Як мені вдалося дізнатись, десять років тому поліцай-президент Екельгафт зв’язався з іноземною розвідкою. З того часу він систематично передає своїм хазяям необхідні відомості. Розправа над робітниками на атомних заводах— це його робота.

— Пане прем’єр! Що ви говорите? — пробелькотів приголомшений Екельгафт. Але Стар, впившись страшним поглядом в його лице, гримів далі.

— Все це було вчинено за наказом тієї ж розвідки, щоб скомпрометувати наш уряд. Ви чуєте, Екельгафт? Ми все знаємо!.. Визнаєте ви свою вину?

Тод злякано витріщив очі на прем’єра. Тепер він розумів, до чого йдеться. Екельгафт закліпав повіками, ледве прохрипів:

— Так точно! Все правильно! Винен!

— От бачите! — засміявся Стар, іронічно зібгавши губи. — Винен?! Тепер визнає свою вину… Гакер, ви чули?

— Чув! — приголомшено відповів прокурор. Він ніяк не міг збагнути того, що тут робиться.

— Тоді заведіть справу на нього і підключіть до процесу Голубого Беркута. Про хід слідства доповідайте мені.

— Слухаю!

— Арештувати! — наказав Стар офіцерам. — Відправити до тюрми. Йдіть і дійте!..

Офіцери поспішно вивели Екельгафта з кабінету. Прокурор теж вийшов, не промовивши ні слова.

Тод отямився лише через кілька хвилин.

— Що ви накоїли?..

— Але ж… вибачте… він визнав усе! — роздратовано вигукнув Стар.

— Гаразд! Гаразд! — все ще розгублено шепотів Тод. Сцена, свідком якої він був допіру, вивела його з рівноваги. Він ніяк не міг зібрати думок. Він просто боявся. Того й чекай… проклятий Стар перетворить скоро і його в безсловесного раба, а там і до суду недалеко. Ні! Треба якомога швидше використати його, я потім знищити!..

Так думав хитрий Герман Тод, а вголос говорив тихі, примирливі слова:

— Кого ж ми поставимо на місце Екельгафта? Країна охоплена неспокоєм. Необхідна міцна і надійна рука. Я пропоную…

— У мене є кандидатура, — урвав його мову Стар.

— Хто ж це?

— Новий начальник імперської гвардії — Арнольд Рок! його я пропоную на пост поліцай-президента.

Тод прикусив губу, помовчав.

— Ну, а тепер, — вів далі Стар, — перейдемо до найважливішого… Як ви гадаєте, з чого ми почнемо?..

— Ми почнемо з Штайнфельду! — твердо сказав Тод. — Чуєте — з Штайнфельду!..

… А через день прем’єр-міністр імперії Петер Стар приймав у себе голову автономної прикордонної області Штайнфельд Шіп’єна, терміново запрошеного до Бруклінгема. Присутніми були тільки Стар, Шаукель, Тод, Фінс, Шіп’єн та його заступник.

Після офіціальних привітань, Стар підвівся з крісла і, звертаючись до Шіп’єна, сказав:

— Я буду говорити відверто. Вже багато років ваша область має статут автономної. Але, я гадаю, ви не будете заперечувати, що наша імперія має всі законні права на цю область. Я вважаю…