Читать «Людина без серця» онлайн - страница 103

Пер’єнівці застерігали уряд Петера Стара проти введення військ на територію Штайнфельду, бо Штайнфельд ще за давніх часів належав до Пер’єнівської держави.

Але ж їм не бракувало й глузду для розуміння того, що Петер Стар тільки чекає їхнього ультиматуму. Вони писали дуже гнівно і дуже урочисто: «Наш уряд, вірний священним ідеалам справедливості, глибоко переконаний в непохитності принципів свободи, сповнений рішучості відстоювати ці благородні принципи всіма силами і зі всією непоступливістю, урочисто попереджає, що введення ваших військ на територію Штайнфельду буде розглядатись нами, як казус федеріс [Привід війни.] і примусить нас. вдатись до кардинальних кроків».

Рік тому ультиматум Пер’єну міг би врятувати мир. Тепер цей ультиматум означав війну. Але чи не так траплялося завжди: хто хотів війни, той ніколи не виявляв надмірної поквапливості.

Петер Стар, одержавши цей ультиматум, тільки презирливо зареготав.

— Ні, ви подивіться, Тод, вони нам ще загрожують, ці пияки і розпусники… Ха-ха-ха, тепер ніхто не обвинуватить нас в агресії.

Наступного дня дві дивізії озброєних до зубів солдатів перейшли кордон Штайнфельду. Невеличку автономну область заповнили автомашини, танки, на її аеродромах почали сідати важкі бомбардувальники.

В той самий день парламент Пер’єну офіціально оголосив війну Бруклінгему. На стратегічні об'єкти імперії було скинуто перші бомби, над прикордонними містами зав’язалися поні цінні бої.

Диктатор вилетів до основних контингентів військ, сконцентрованих на західних кордонах. Його бойовий вертольот приземлився неподалік від головного міста Штайнфельду. На величезному полігоні завмерли в струнких шеренгах солдати імперської армії і гвардійські загони. Вітер злегка колихав бойові знамена, десь за горизонтом гуркотіла канонада. Там ішли бої з передовими частинами військ Пер’єну.

«Ось він — початок мого піднесення», з пихою подумав Стар. Броньовані загони пройдуть по всьому континенту, і вже не «Золотий ангел» димуватиме йому свою волю, а він сам керуватиме світом, і вчені всіх країн працюватимуть тільки для нього. Вони допоможуть йому навіки зберегти свою молодість, і не буде кінця його пануванню.

Диктатор сів у відкритий автомобіль, під’їхав до першої колони військ. Перед ним виструнчився генерал Стар недбало підняв руку, вислухав рапорт… Потім кинув похмурий погляд на солдатів і офіцерів, які, заціпенівши, стежили за кожним його рухом.

— Солдати! — пролунав над полігоном голос прем’єра, — Жорстокий і підступний ворог оголосив нам війну, імперія в небезпеці. Ворог посмів підняти руку на націю, яка покликана вершити долею світу. Обов’язок кожного і нас помститися за страшний злочин порога і піти шляхом, що приведе нас до панування над світом. З нами бог! Ідіть і дійте!..

Очі солдатів і офіцерів загорялись божевільним блиском, їхні руки судорожно стискали короткі важкі автомати. Вони вже рвалися в бій, вони тільки чекали наказу.

Стар поїхав по неосяжному полігону повз піхотні, моторизовані, бронетанкові частини, повз колони пілотів і парашутистів.