Читать «Скеля Дельфін» онлайн - страница 40

— Зараз ми її, Петре Андрійовичу, дістанемо! — сказав Вася, весело усміхнувшись.

І у Глоби відлягло від серця.

Вони обережно спустилися, перебираючись з каменя на камінь, до шлюпки, сіли в неї, обігнули скелю Дельфін і підпливли до щогли.

Перехилившись через борт, Вася бачив темні розпливчасті контури бортів яхти. З висоти скелі їх було видно значно краще. З поверхні води вони розпливалися і губили рівність ліній, але Вася знав: лінії знову стануть чіткими, коли він порине у воду.

Глоба прив’язав човна до кінчика щогли і оглянувся на Васю. Хлопець сидів на кормі й задумано дивився у воду.

Уперше в житті доводилося йому поринати на затоплене судно. Поринаючи під кіль пароплава, він напевне знав, що там нема за що зачепитися. Тут він мусив заплисти у маленьку рульову рубку, де навіть у нормальному стані ніде по вернутися, заплисти туди й дістати скрипку. Вона лежить тут, зовсім недалеко від нього, і чекає, коли Вася візьме її в руки.

Коли Вася згадав про скрипку і добре уявив її собі, всі вагання відразу зникли.

Йому потрібна скрипка — так сказав професор, і він матиме її хоч би там що!

Щогла підіймалася саме від рульової рубки; це було дуже зручно, бо потреба було шукати дверей. Незважаючи на це, Вася попросив Глобу на всякий випадок обв’язати його за пояс тонким і міцним мотузком, який лежав на дні шлюпки.

Вася боявся: Глоба побачить, як глибоко треба пірнати, і заборонить йому діставати скрипку.

Він став посеред шлюпки, поквапливо роздягся, залишивши на собі тільки коротенькі червоні трусики, взяв мотузок, обв'язав круг пояса і закріпив мій ним, надійним вузлом. Другий кінець мотузка Глоба прив’язав до лапи.

Вася стояв на кормі, вдивляючись у воду. Стояв, облитий ясним промінням ласкавого вранішнього сонця. Воно пестило його маленьке, красиво збудоване засмагле тіло.

Ледве помітний вітерець, теплий і на диво запашний, налетів зі степу. М’які струмені повітря приємно лоскотали шкіру, і Вася зіщулився.

Вітер приносив пахощі степу, запах сухої трави і смачної чорноземної пилюги. Вася відчув це сильна, як ніколи.

Раптом острах перед тим, що він може зачепитися й залишитися там, па слизькій, холодній яхті, охопив його серце. Але зараз же пригадався професор. Тепер він, мабуть, ще спить у своїй темнуватій кімнаті.

Це був кінець усіх вагань, Він повернув личко до Глоби. Воно несподівано стало не по-дитячому суворим, серйозним. Тоном наказу він сказав:

— Коли сіпну отак двічі, — і Вася, показуючи, сіпнув за мотузок, — значить мені погано і тягніть мене з усієї сили наверх!

— Ну, я думаю, сіпати тобі не доведеться, — намагаючись усміхнутися, від повів Глоба.

Вася глянув на його обличчя й здригнувся. Зараз воно було бліде, аж сіре, і вражало дивним злим виразом. Коли Глоба намагався всміхнутися, нічого схожого на усмішку не з’являлося на губах. Тільки розтягалися сірі губи, відкриваючи ряд темних пожовклих зубів, та дужче збігалися зморшки біля рота й очей,

Вася подумав, що Глоба боїться за нього. Побоюючись заборони пірнати у воду, він вирішив не зволікати далі, а починати справу відразу.