Читать «Скеля Дельфін» онлайн - страница 39

Вони підпливли зовсім близько до скелі, і високий камінь виріс перед ними, немов стіна. Об’їхали його кругом і причалили з другого боку, де скеля полого спускалася до води. Вася провів шлюпку між великим камінням, яке закривало вільний доступ до скелі. Шлюпка зайшла в маленьку бухточку з нерухомою водою. Глоба покинув весла й вискочив на камінь.

Не прив’язуючи шлюпки, Вася вискочив слідом за ним. Удвох вони зійшли на вершечок скелі, і прірва моря раптом розкрилася перед ними.

З двадцятиметрової височини скелі Дельфін було видно дуже далеко Місто, ще оповите легенькою вранішньою млою, лежало ліворуч від цих. Па березі до самого горизонту стелився рівний жовтуватосірий безлюдний степ. А з другого боку до самого неба розкинулось море. Стояв вересень місяць, і для початку осені море було на диво спокійне.

Великий пароплав під прапором, кольорів якого не міг розібрати навіть Вася, заходив у порт. Він пропливав за кілометр від скелі Дельфін, але все ж таки здавався величезним.

Вася швидким поглядом охопив усе, що можна було побачити зі скелі Дельфін, і тільки тоді подивився вниз, у глибину моря.

З висоти скелі все дно моря було видно так, немов води й не існувало. Густі зарості червоних і зелених водоростей між скелями похитувалися від підводних течій, немов од вітру. Скелі, порослі сірим підводним мохом і цілими шарами чорних черепашок, підходили близько до поверхні води.

Зовсім недалеко від скелі, на великому плоскому камені, трохи перехилившись на один борт, лежав темний корпус яхти «Галатея». Передня щогла її на півметра витикалася з води.

Вася бачив усе: і високу, химерно оздоблену пасмами водяного моху рульову рубку, і велику діру в правому борту яхти від удару снаряда.

Двері в рубку були напіввідкриті. Помітивши це Вася радісно всміхнувся.

Там, уже зовсім недалеко від нього, лежала скрипка. Хай там що, а він її дістане.

Незважаючи на те, що всі його думки, всі його бажання поривалися туди, вниз, він тверезими очима і розважливими думками оцінював товщину важкого шару води над яхтою і слабеньку під водну течію, яка ледве помітно колихала водорості.

Глоба стояв поруч, інколи скоса поглядаючи на задуманого Васю.

«Мабуть, — думав він, — хлопець вчора похвалився, а тепер, побачивши, як важко й небезпечно діставати скрипку, злякався і зараз відмовиться». Глоба твердо вирішив за всяку ціну примусити

Васю дістати пакунок з рульової рубки яхти.

Поки що він теж розглядав оброслу мохом і водоростями і обліплену черепашками «Галатею», чекаючи, то скаже Вася.

«Коли зараз не вдасться здобути у власні руки невеличкий пакунок, міцно зав'язаний в гумовому мішку, і виїхати, — міркував Глоба, — то мене викриють, викриють негайно! І не тільки мене».

Як лаяв себе Глоба за те, що був дуже обережний, і тоді, тікаючи з цього міста, надто добре заховав документи. Якби не це, то від них уже не залишилося б і згадки і не треба було б стояти отут, чекаючи Васиних слів.

Дістане їх Вася чи не дістане?

Для Глоби це було питанням життя і смерті, але він намагався бути спокійним.