Читать «Скеля Дельфін» онлайн - страница 42

Краб, який досі сидів нерухомо, ближче підліз боком до обличчя Васі, і хлопцеві знову стало страшнувато. Помалу рухаючи великими і сильними передніми клешнями, краб дивився просто йому в очі, Зараз цей великий і гидкий краб був єдиним хазяїном яхти, рульової рубки, компасів і скрипки.

Вася випустив з рота ще кілька срібних бульбашок і пустив руку. Вода відразу ж м’яко підхопила його і понесла вгору. Зграйка невеличких рибок, неквапливих і небоязких, пропливла зовсім близько від Васиних очей Рибки пливли помалу, важко рухаючи червонуватими плавцями. Вони і Вася були старі добрі знайомі, яким нічого боятися одне одного.

Вася підіймався все вище й вище до поверхні води. З кожним сантиметром дедалі яснішим ставало сонячне світло.

Трохи примруженими очима Вася дивився вгору. Сонце, позбавлене ясного ореолу жаркого проміння, висіло, як велика вогняна куля Важкий масив скелі Дельфін темнів оддалік, але чітких ліній розібрати не можна було.

Вася швидко підіймався до поверхні. Вода виштовхувала його з кожною секундою все дужче й дужче, він ще допомагав вправними ритмічними рухами рук і ніг, немов спирався на воду. Його мокра, потемніла від води голівка з’явилася біля човна, в тому ж самому місці, під кормою, де хвилину тому Вася кинувся у воду.

Свіже морське повітря могутнім життєдайним потоком влилося у груди. Хвилину хлопець смакував його, не відповідаючи на запитання Глоби. Трохи віддихавшись, він підтягся на руках, швидким рухом скочив у шлюпку і сів на своє місце.

— По-моєму, там усе в порядку, і її можна буде дістати, — сказав він, не звертаючи уваги на запитання Глоби.

— А чому ж ти зразу не дістав її? — різко і злісно крикнув Глоба.

Вася здивовано глянув на нього і навіть здригнувся від несподіванки: завжди спокійного, витриманого Глобу зараз не можна було впізнати. Очі горіли розлючено, обличчя почервоніло Вася злякався. Ось-ось Глоба кинеться на нього з кулаками. Не розуміючи, чому саме

Глоба так хоче, щоб він здобув цю скрипку з потонуло! яхти, Вася відповів тихим, винуватим голосом:

— Я зараз її дістану. Ви не хвилюйтеся.

— Марш у воду, — крикнув Глоба, і наляканий Вася в ту ж мить підвівся з місця. Він не насмілювався навіть глянути на розлюченого Глобу. Йому було страшно вдруге поринати вниз на затонулу яхту, де зелена темрява, липкі водорості і страшні чорні, мертвоокі краби. Але залишатися тут йому було ще страшніше Не вагаючись ні хвилини, він став на борт шлюпки.

Знову, як і перше, на мить його тіло застигло в повітрі, безшумно зникло у воді, і мокрий мотуз побіг униз.

Глоба не заспокоївся. Лютий вираз не зникав з його обличчя. Хвилина, поки Вася був під водою, вирішувала для нього все.

А тим часом Вася знову підплив до розчинених дверей рульової рубки, вже не почуваючи тріскотіння у вухах.