Читать «Розбиваю громи» онлайн - страница 58
Олесь Бердник
Над горами мерехтять зорі. Михайло дивиться на них, а на його рудій юнацькій борідці виблискують промені багаття. Зітхнувши, він звертається до Васі:
— А ти знаєш — мати твоя правду мовить…
— Про що ти? — не збагнув Вася.
— Про те ж саме… Дивлюсь я оце на небо… І уявилось мені, що я в іншому світі. Інші форми. Екзотичні, не наші рослини, істоти, люди. Якісь неймовірні споруди. Я пройшов мимо них, захоплено розглянув, перемовився з братами своїми космічними. А далі що?
Михайло замовк, ніби прислухаючись до власних думок. Приглушено шуміла Катунь, десь пронизливо скрикнув нічний птах. Вася занепокоєно ворухнувся.
— Не розумію, до чого ведеш? Ще недавно ти захоплювався такими перспективами. Нові істоти, нова культура, спалах знання. Синтез різних цивілізацій. Що з тобою сталося?
— Не поспішай. В мені це ще лише зав’язується. Ще не все вияснилось, не все завершено. Але думка моя проста. Та й не моя вона, а навіяна листом матері твоєї. Ми несемо в собі добре зерно. Те зерно повинне дати найповніший плід. Доки ми його не посадимо і не будемо поливати, доглядати, захищати — не жди плоду. Чи не так ми?
— Мишко, без викрутасів. Одразу бери бика за роги. Ти що — виступаєш тепер проти космічних польотів?
— Та ні, ні, — з досадою махнув рукою Михайло. — Невже ти такий тупий, що не вхоплюєш моєї думки? Хай будуть польоти, хай будуть найдивовижніші досягнення зовнішні, технічні, але все повинне розвиватись відповідно з головним — пізнати людину. Хто вона, звідки, куди йде? Зажди, не перебивай, я не скінчив думки. Ніяка інформація про кількість часток, про відстані до інших метагалактик, ні спектри інших систем, ні форми іншопланетних істот — ніщо не покращить нас, не наблизить самовдосконалення…
— Не згоден. Не згоден, — заперечив Вася, знімаючи казанок з вогнища. — Вже закипів чай, давай пити.
Михайло підставив свою чашку, Вася налив кип’ятку. Михайло гризнув кусочок цукру, сьорбнув паруючої рідини, одставив чашку вбік.
— Чому ж ти не згоден? Поясни.
— Тому, що пізнання зовнішнє все-таки допомагає розкриттю талантів людини, її особливостей.
— Може. Напевне, так. Але то буде зовнішній план. Серед сучасних вчених, спеціалістів є багато людей і черствими душами. Отже, ще щось потрібне. Самоочищення, самопізнання, саморозкриття. І тут мені згадалися слова твоєї матері. «Людина-райдуга, людина-квітка, людина-музика…» Слухай, це вище над всі інші мудрування. Вся моя минула балаканина не варта однієї цієї фрази. Не боюся признатися в цьому. Що з того, що ми будемо на Місяці, на Марсі, на Альфа Центавра? Що з того, якщо ми й там у серці збережемо егоїзм, пиху, бажання зверхності? Ти читав деяких західних фантастів? У них все ’дно гримлять галактичні війни, панують міжзоряні імператори, літають міжпланетні поліцейські, ревізори. Боже, яке страхіття! Вони цілком спокійно переносять свої зарази на міжзоряний простір, вважаючи, що їхня гидота є закономірною для безмежності!