Читать «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)» онлайн - страница 442
Ярослав Юрійович Тинченко
Закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище (1905), вийшов підпоручиком до 166-го піхотного Рівненського полку (Київ), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Був двічі поранений та контужений. Нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою. Останнє звання у російській армії — капітан.
У 1917 р. потрапив до німецького полону, перебував у офіцерському таборі Ганноверіш-Мюнден, був одним із організаторів українського військового руху у цьому таборі. З лютого 1918 р. до 26.04.1918 р. — командир 4-го Українського (Синьожупанного) полку ім. гетьмана П. Дорошенка військ Центральної Ради. Під час Гетьманату П. Скоропадського — голова військово-санітарної комісії у справах військовополонених в Австро-Угорщині, підвищений до звання військового старшини. З 15.12.1918 р. — комендант Києва, з 01.01.1919 р. — за сумісництвом начальник 1-ї Синьої дивізії Дієвої армії УНР, яка мала бути сформована у Києві. З 30.01.1919 р. — інспектор у справі формування Синьожупанних дивізій. З 07.02.1919 р. — військовий слідчий Південно-Західного району (згодом — Північної групи) Дієвої армії УНР. У 1919–1921 рр. — військовий представник УНР у Грузії.
У 1921 р. у Тифлісі потрапив до червоного полону, перебував у концтаборах та в'язницях, однак зміг незабаром повернутися до Києва. Співав у хорі Софійського собору. Був висвячений на священика Української Автокефальної Православної церкви. Підтримував тісні стосунки з вояками інтернованої Армії УНР — неодноразово отримував нелегальну кореспонденцію з-за кордону. Вперше був заарештований у 1927 р. Вдруге — 13.07.1929 р. у справі Спілки визволення України. За справою СВУ був засуджений навесні 1930 р. до 3 років ув'язнення. Термін відбував у Ярославському ізоляторі. У 1933 р. був засуджений ще на 10 років ув'язнення. За деякими даними помер на роботах у Якутії.
Рідний брат видантного церковного діяча Володимира Чехівського та підпоручика російської армії Віктора Чехівського, який на початку Першої світової війни агітував свою роту перейти до Легіону Українських січових стрільців і був застрелений фельдфебелем.
ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 137-зв. Липа Ю. Галичани над морем//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1936. — Ч. 3. — С. 7—11; Зелінський В. Синьожупанники — Берлін. — 1938. — С. 42, 56–57, Омельченко Т. Мої спогади про Синіх//За Державність. — Варшава — 1937. — Ч. 7. — С. 57–67; Преловська І. Слідчі справи братів Чехівських як джерело вивчення біографій репресованих діячів УАПЦ (1921–1930)//3 архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — Київ. — 2003. — Ч. 1. — С. 258–277.
ЧЕЧЕЛІВ Костянтин Вікторович
(19.05.1871-?) — старшина Дієвої армії УНР.
Закінчив Кубанське Олександрівське реальне училище, Миколаївське інженерне училище (1891), Миколаївську інженерну академію за 1-м розрядом. З 30.01.1904 р. працював на різних військово-інженерних посадах на Ковельсько-Володимиро-Волинській залізниці. З 13.04.1908 р. — підполковник, з 06.12.1912 р. — полковник.
